Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

class="v">Та так собi i прогуляєм.

А що, Тимiше, як?

Тимiш. Так-таки, так.

Прокіп.

Коли ж тут лаятись i битись?

З горiлкою добро нам жити!

(Вместе.)

Прокіп.

Коли ж тут лаятись i битись?

З горiлкою добро нам жить!

Всi.

От тут-то лаятись i битись!

З горiлкою нам лихо жити!

Одарка.

Як жiнка стане мужика

Товкти i вчити, часто бити,

Тогдi нам добре буде жити.

Тепер же правда в нас яка?

Куди нi повернись, старшi вони.

Мужик дурiє,

На все вiн смiє,

Не слухає нi в чiм жони.

Ось нуте лишень нам пiддайтесь,

Пiд нашу дудку гопака

Скачiть, мовчiть i не брикайтесь.

А що, Тимiше, як?

Тимiш. Так-таки, так.

Одарка.

Нехай вчить жiнка мужика!

То й правда буде не така.

(Вместе.)

Одарка.

Нехай вчить жiнка мужика!

То й правда буде не така.

Всi.

Не вчити жiнцi мужика!

На свiтi правда не така.

Олексий і Уляна.

Тогдi на свiтi правда стане,

Тогдi добро меж нас прогляне,

Як щира буде в нас любов,

Не буде лайки, нi розмов,

А що, Тимiше, як?

Тимiш. Так-таки, так.

Олексий і Уляна.

Як станемо усi любитись,

За що нам буде вже сваритись?

Всi.

Як станемо усi любитись,

За що нам буде вже сваритись?

Скорик.

В паходах всюди пабував,

Каких земель не павидав!

Так знаю всьо, i вот порада:

Вперьод всєво так треба-нада

Увесь народ ва фрунт паставiть,

Меня фельдфебелем наставiть.

«Муницу бережи

Аль пряжку падв’яжи».

Кагда ж судьям тут брать взятки?

I лєкарям народ морить?

Кагда матать нам без аглядки?

На зло не будет часу, вiрно.

Чуть што не так, каманда «смiрно»!

I фуктель паказал їм бравой,

I «с места марш все: левой, правой!»

I в ногу будуть все хадiть,

Кагда ж тут ссори завадiть?

А што, тавариш, как?

Тиміш. Так-таки, так.

Скорик.

Ах, матушка воєнна служба!

В тебє адной любов i дружба!

Всі.

Ах, матушка воєнна служба!

В тебє адной любов i дружба!

Стецько (перед тем возвратившийся).

Ось i я до вас вернувся,

Ось i я вже схаменувся;

I женитися не буду

Нi до вiку, нi до суду.

Своїм дiтям закажу:

Не женiтесь, не казiтесь,

Так i батьковi скажу:

А чому вiн оженився?

Я б без нього народився.

Всяк про щастя все питає,

А того нiхто не знає,

Що тогдi б прийшло добро,

Якби не женивсь нiхто.

А що, Тимiше, як?

Тимiш. Так-таки, так.

Стецько.

От тогдi б прийшло добро,

Якби не женивсь нiхто.

Всi.

От i згинуло б добро,

Якби не женивсь нiхто.

Тимiш.

Гай, гай, товкуєте об чiм!

Тогдi добро ми будем знати,

Як що-небудь не так зовсiм, —

А нам не спорить, а казати:

Та так-таки, так.

Хоч луплять волость писарi;

Жiнки у гречку знай все скачуть;

В горiлку воду шинкарi

Знай ллють;     та що робить? всi кажуть;

Та так-таки, так.

Багатий дметься, мов шкурат,

I часом бреше, пальцi знати!

Сам бачиш! — вiн чортяцi брат,

Не треба спорить, а казати:

Та так-таки, так.

(К зрителям.)

А що, чи можна вас спитать?

Чи сватанням вам не остили?

Як нiчого про те сказать, —

Плеснiть, панове мої милi!

От-так, от-так!

ФИНАЛ

Всi.

Поки добра на свiтi ждати,

Так нам оттут хiба дрiмати?

Ану! почнем лишень гуляти!

Горiлка є, музика гра.

Дiвчата! Нуте танцювати!

Трара-рара, трара-рара.

Общие танцы.

Тарас Шевченко

Назар Стодоля

Действующие лица:

Хома Кичатый, сотник.

Галя, дочь его.

Стеха, молодая ключница у Кичатого.

Назар Стодоля, друг его.

Гнат Карий, друг его.

Хозяйка на вечерницах.

Слепой кобзарь, жиди-музыканты, молодые козаки и девушки и сваты от чигиринского полковника.

Действие происходит в XVII столетии, близ Чигирина[1], в козацкой слободе, в ночь на Рождество Христово.

Акт первый

Вечер. Внутренность светлицы, богато убранной коврами и бархатом. В стороне стол, покрытый дорогим ковром; кругом скамьи под бархатом, окаймленные золотом. На столе стоят фляги, кубки й разные кушанья; горят восковые свечи. Стеха убирает стол.

Стеха (отходит от стола). Усе! Здається, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба, м’ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнiвка, слив’янка, мед, венгерське — усе, усе. Тут i їстiвне, i випити. Коли б лишень гостi. Та що вони так довго баряться? I надоумило ж сiдоусого у таке свято, коли добрi люди тiльки колядують, сподiваться гостей, та й ще яких гостей! Старостiв од такого ж старого дурня, як i сам. Побачимо, що то з того буде. Негрiте залiзо не зогнеш. А якби не крився та пораявся б зо мною отак тижнiв за два до свят, то певна уже була б рiч; а то схаменувся на самiсiнький свят-вечiр та й ластиться: «I сяка й така, i добра, i розумна ти, Стехо: поможи! Я вже тобi i се i те, i третє, й десяте». Побачимо, побачимо, як попадеться нашому телятi вовка пiймати. (Помолчав.)Не сказавши нi слова дочцi, за кого i як хоче вiддати, думає, що наша сестра — коза: поженеш, куди схочеш. Е, нi! стривай лишень, голубчику. «Ублагай її», — каже. Та i що таки той поганий хорунжий[2]? А полковник хоч старий — нехай йому добре сниться — так же пан!.. Оце б то вона й стямилася! Iншому дзус, а я — так вiзьмусь. Дiвцi дiвку недовго збить з пантелику, а ще таку, як моя панночка — i-i! Та вже ж, як кажуть, пiймав не пiймав, а погнаться можна. Тодi, як теє то, вже ж i погуляю!.. А вона поплаче, посумує, а далi й нiчогiсiнько. Та й Назар таки не раз спасибi скаже.

Из боковых дверей выходит Галя.

Стеха. А що? Як прибрано?.. Тим-бо й ба!

Галя. Що це ти, Стехо, робиш? Хiба у нас сьогоднi гостi, чи що?

Стеха. Та ще й якi гостi, якби ви знали!

Галя. Якi ж там гостi i вiдкiля?

Стеха. Угадайте.

Галя. Чи не з Чигирина?.. Так?..

Стеха. Iз Чигирина, та хто такий?

Галя. Якi-небудь старшини?

Стеха. То-то бо й є, що не старшини, i…

Галя. Та хто ж такий? Може… та нi! Сьогоднi не такий день. А менi батюшка учора i говорив щось таке.

Стеха. Говорив, та не договорив.