Каролін Ламарш - Галявина край лісу, Каролін Ламарш

уточнював, які саме), просто розмовляла з ним, довірливо, достоту частинка «історії чоловіка, жінки й дитини».

Авжеж, ішлося про сон. Коли несила позбутися думок, вона розгортає блокнот на потрібній сторінці. І перечитує напис зі стели на цвинтарі Ґрін-Вуд, імена мертвих діток, дати, які відкривали і завершували їхні мініатюрні життя. Думає про їхніх батьків, Джеймса і Мері, про десять років, проведених сам-на-сам у жалобі за шістьма небіжчиками, — а потім вони й самі нарешті пішли. Тато, напевно, мав роботу, клуб і коханку. А до яких витівок вдавалася мати, щоб виживати всі ці роки? І вона уявляла Мері, яка день у день сиділа перед стелою, де невдовзі мали вигравіювати і їхні імена. Вона уявляла, як Мері дивилася на Гудзон, на хмари, що бігли небом, як вдихала повітря на пагорбі, подібному до полотна художника-романтика. Хтозна, може, вона влаштовувала тут пікнік із вином? А може, після всіх цих смертей, спробувала кількох коханців і мріяла залишити чоловіка? У ті часи для одруженої жінки це були неприпустимі речі. Чи випивала вона на могилі? Чи клала квіти? Можливо, збирала камінці та шматки кори і залишала на плиті, під якою спочивали її любі дітки. Одного дня Мері помітила пломінець на галявині, засипаній жолудями. Наступного дня білка повернулася — за кілька метрів від могилки вона дивно покрикувала. Іншого дня білка видерлася на дуб, який кидав тінь на галявину, і розмовляла сама з собою, ніби вирішила вдочерити жінку, яка розгубила дітей. Тоді вона тихо підвелася, стала під гілкою, де вмостилася білка, і почала зойкати ледве чутно. Білка замовкла, заслухалася — еге ж, їй дійсно здалося, буцімто білка уважно її слухала. Зрештою тваринка знову почала незграбно посвистувати і покрякувати — утім, дотримуючись ритму. Мері не вірила власним вухам. Вона знову завела своєї — білка продовжила, змішуючи дедалі незвичніші звуки. Білка ніби впізнала її — Мері вже стала їй за родину, вони розмовляли однією мовою. Вони захопилися одна одною — і це тривало щоразу, як одна з них поверталася до могилки, аж поки померли і білка, і Мері.

Чи може тварина всиновити людське дитя? Коли вона згадує про білку з цвинтаря Ґрін-Вуд, то називає її подумки «Руді». Він начебто також знав сумний краєвид із шістьма діточками, похованими в ніжному віці. Саме Руді явився їй у вигляді червоної білки — і саме з ним вона говорила мовою, яку розуміли лише вони.

Якщо це не правда, то вона все вигадала. Коли жалобу не виправити, люди втрачають віру в майбутнє. Однак майбутнє залишається в уяві — і народжує дуже дивні історії. Та в її історіях інших світів немає. Немає й інших коханих людей. Достатньо лише, щоби вони явились у вигляді тварини.

Від Автора

Деякі з цих текстів опубліковано не вперше.

«Вимисел»: збірка «J’ai cent ans» («Мені сто років»), Le Serpent à Plumes, 1998.

«Лін...» під назвою «Мурахи» і «Гораціо» під назвою «Закутий Прометей»: журнал «La Nouvelle Revue Française», 2001.

«Елі» під назвою «Люта весна»: у збірці «Пуп мрії» («L’Ombilic du Rêve»), упорядниця Софіан Ланґуаті, La Lettre Volée; Musée Royal de Mariemont, 2014.

Автор щиро вдячна за допомогу в написанні книжки літературній резиденції на Віллі Марґеріт Юрсенар 2013 року та письменницькій стипендії Ради Департаменту «Північ».

Примітки

1

Переклад Б. Тена.

2

Цілую (фр.).

3

Гра слів. Франц. «merle» (дрізд) подібне до «Merlin».