Микола Миколайович Панов - В океані

— Тетяно Петрівно! — покликав Агєєв.

Дівчина оглянулася так поривчасто, ніби мічман схопив, а не покликав її. В місячному зеленкуватосрібному світлі обличчя Тетяни Петрівни здавалося дуже блідим. Вона стояла нерухомо, притиснувши до грудей великий том.

— Здрастуйте… Пробачте — я поспішаю.

Агєєва здивував холодний, нетерплячий, напружений тон її голосу. Він зніяковіло тримав у руках бібліотечну книжку.

— Ось — повернути вам хотів. Давно з собою ношу… — Дівчина чекала нерухомо, не зводила з нього широко відкритих очей. — А це щось нове ви дістали? Глянути дозволите?

Перемагаючи ніяковість, говорив так, як звик завжди починати розмову з нею. Вона звичайно любила показувати нові, придбані для бібліотеки книжки… Простяг руку і з здивуванням побачив, що Таня мало не відсахнулась од нього.

Тільки значно пізніше, перебираючи в пам'яті пережите, усвідомив боцман справжню причину незвичайної поведінки Тетяни Петрівни в хвилини цієї зустрічі.

І, звичайно, той факт, що вона принесла важку книгу на док, ніяк не пов'язувався, не міг пов'язатися тоді з таємничим убивством у кімнаті дівчини з ресторану.

І нервову поведінку Тані, її неприязний погляд, поривчастість рухів тієї ночі Сергій Агєєв пояснив, головним чином, тим, що сам проявив невитриманість.

Проявив негідну настирливість, нав'язувався з неслужбовою розмовою… Адже він байдужий Тетяні Петрівні, у розмові на березі вона ясно дала зрозуміти, що її серце належить іншому…

Збентежений, засмучений мічман усе ж взяв у неї з рук книжку. Взяв майже машинально, подолавши легкий опір. Не розумів, чому з таким неспокоєм, з прихованим переляком дивиться на нього Таня.

Проте він повинен був висловитися, надто вже наболіло на серці…

А Тетяна Петрівна явно не хотіла підтримувати розмову, хоча б з приводу книжки.

Тільки-но він заволодів книгою, як вона різко сказала:

— Це технічна. Для спеціалістів.

— Технікою я цікавлюсь…

Вона хотіла взяти книгу назад, але Агєєв почав читати заголовок. Усе вийшло не так, як мріялось. Розмова явно не клеїлася. Він ступив до лампочки біля рубки, продовжував перегортати товстий том, не запам'ятавши його назви, не бачачи сторінок. Запам'ятав тільки, що книга масивна, важка, в товстій оправі.

— Тетяно Петрівно, — сказав Агєєв, — там, на березі, ви мені замість любові дружбу свою пропонували. Ясно бачу, це ви по доброті душевній, щоб не дуже я засмучувався. Тільки, може, й справді потрібна вам моя дружба?

Таня мовчала. Він продовжував говорити, перегортаючи сторінки:

— Неспокійною ви стали, тривожною, бачу — душа у вас не на місці… Якщо можу чим допомогти…

— Залиште книгу в спокої!

Цей окрик перервав його на півслові. Глибоко ображений, простяг їй важкий том. Вона знову стисла книгу під пахвою.

— Сергію Микитовичу, не сердьтеся на мене, вибачте. Мені треба йти… Це ви Джека Лондона принесли? Давайте, залишу його в пересувці. Завтра приходьте.

Спускаючись у люк, вона зачепилася була об високий стальний поріг, але втрималася на ногах, міцно притисла ліктем книгу…

Це була тривожна, неспокійна, безсонна ніч.

Після опівночі на стапель-палубі вдарив оглушливий вибух, здійнялося в небо прямовисне, димне полум'я.

Спалах був такої висоти й сили, що, як повідомили з берега і з сусідніх кораблів, там подумали: чи не вдарилась об док плавуча міна, що потрапила сюди якимсь чудом. Освітили док прожекторами, запитували, чи потрібна допомога.

Широкий димовий гриб піднімався над доком усе вище, суцільною чорнобурою завісою заволікав понтони й башти…

Моряки доку не розгубилися. Всі виявилися добре підготовленими для боротьби з вогнем і водою. Всі миттю розбіглись по місцях.

«Пошкоджені й затоплені відсіки шостої й сьомої. Крен на правий борт. Пожежа триває», було сказано в переданій по трансляції «ввідній».

— Відкрити відсіки шостої й сьомої. Аварійній групі приступити до забивання пробоїн! — гримів у мегафон голос Агєєва.

Від димових шашок, що горіли, пливли густі клуби задушливого чаду. Крізь чад і полум'я палаючого клоччя матроси тягли дошки, упорні бруси, рідке скло, розгортали на палубі пластир. Водолази Костиков і Коркін першими спустилися в понтони…

Ця ніч була неспокійною не тільки на рейді.

Перед світанком на горизонті, з боку відкритого моря, злітали в небо сизі прожекторні промені, світлові леза прорізували забитий хмарами край неба.

Вранці сигнальники з есмінця, що повернувся з учбового походу, змінившись із вахти і вийшовши для перекуру на пірс, розповідали друзям, що побачили в морі перед світанком.

У прибережній смузі, на траверсі нового міста Електрогорська, вони помітили рибальський бот, міцно взятий у світлову вилку прожекторних променів.

Дивно було те, що широкий парус суденця, на мить забілівши в прожекторному світлі, раптом згорнувся, зник — і мотобот з надзвичайною швидкістю, різко лавіруючи, почав вириватись із світла, яке мчало за ним.

Він круто йшов у море, за лінію наших територіальних вод, і навперейми йому промчали мимо есмінця два, прикордонні катери. Катери, доганяючи мотобот, не зводили з нього своїх сліпучих, прожекторних очей.

— Певно, контрабандиста впіймали, — сказав сигнальник, закінчивши розповідь.

— А може, втік? — висловив сумнів один із слухачів.

— Від наших прикордонників спробуй втечи!.. А що це у вас за вибух такий був?

Але матрос із криголама, якого запитали про це, промовчав, закурюючи цигарку, і сигнальник з есмінця не повторив запитання.

На світанку забили найгучніші дзвони. Моряки схоплювалися з койок. Вузький і довгий кубрик, легке похитування під ногами, на підволоці — захищені залізними сітками яскраві лампи…

Міцний сон часом позбавляє орієнтації, переносить у минулі дні, що опалили душу.

Наліт ворожої авіації? Атака підводного човна?

Ні,