Олександр Михайлович Кривуля - Філософія: Навчальний посібник.

з людей знаходиться у полоні своїх внутрішніх відчуттів як громадяни оточеного ворогами міста. Мудрість полягає у тому, щоб, користуватись усіма благами життя, оберігатись попасти повністю у полон своїх відчуттів і пристрастей, не дати довести себе до страждань через надмірне потурання потягу до насолоди.

Однак кращим сократівським учнем і засновником по справжньому великої сократичної школи, якщо не сказати, величної, став Платон. Народився Платон у Афінах у 428 р. до н. е. Його батька звали Арістон, а матір Періктіона, яка вела свій рід від знаменитого Солона, одного з семи перших грецьких мудреців. Це був старий аристократичний рід з багатьма зв’язками й достатком. Тому Платон отримав гарне виховання. Вже з ранніх літ він виявив блискучі здібності і батьки не шкодували коштів на розвиток і освіту обдарованої дитини. Платон складав вірші, займався живописом і боротьбою. За міцний склад тіла одержав ім’я „Платон” (широкий), з яким він і увійшов у історію, хоч його справжнє ім’я - Арістокл. У епоху Платона політичне становище в Афінах було доволі складним. Він був свідком труднощів і олігархічного, і демократичного правління, аристократичне правління змінилось тиранією, тому Платон весь час мріяв про докорінні реформи політичного й громадського устрою. Його похмурий погляд на стан політичних справ веде до висновку, що доки правителі не стануть філософами, або філософи не стануть правителями, нещастям держави не буде кінця.

Коли Платону виповнилось 20 років, він послухав одну з бесід Сократа і став його незмінним слухачем протягом 8 років, аж до смерті вчителя. Крім спілкування з Сократом, Платон звертався до представників других шкіл (прихильників Геракліта і Піфагора). Однак вплив Сократа був найбільш сильним. Переказують, що Платон згодом дякував богів за те, що вони зробили його людиною, а не твариною, чоловіком, а не жінкою, елліном, а не варваром, та головне за те, що вони дали йому змогу жити при Сократі. Після смерті Сократа для Платона почалися довгі роки мандрувань. За 12 років він побував у Єгипті, на Сицилії, інших місцях. Після повернення до Афін Платон поселився в Академії. Це був, як повідомляє Діоген Лаертський, гімнасій (комплекс архітектурних споруд та майданчиків для гімнастичних вправ, відпочинку і духовного спілкування) у гаю за міськими мурами. Він одержав свою назву від імені міфологічного афінського героя Гекадема (за іншою транскрипцією - Академа)[66]. Саме тут і починається викладацька діяльність Платона. Його Академія проіснувала майже 900 років і була закрита імператором Юстиніаном у 529 році, як і всі інші навчальні заклади, що йшли від язичницької традиції. Тут зберігались усі перекази про Платона, переписувались і зберігались твори засновника. Той період життя Платона, який пов’язаний з Академією, присвячений цілковито науковій діяльності. Школа знаходилась у самому будинку Платона. Викладання проходило зазвичай у формі приватних бесід, хоча були й загальні лекції та курси, напр., з риторики, геометрії, естетики і т. д. Двічі призупиняв Платон свою викладацьку діяльність (у 368 і 361 роках) для поїздок до м. Сіракузи, де, як йому здавалось, складались політичні умови для втілення в життя його ідеалів державного устрою. Але обидві поїздки завершились невдало. Решту життя Платон прожив безвиїзно в Афінах і помер у 347 році, проживши 81 рік.

Від Платона до нас дійшло 37 діалогів і 13 листів. Усі ці твори відбивають основні етапи творчості автора. У перший, сократівський період, Платон ще знаходиться під значним впливом Сократа і тут в його творах ще немає власних ідей. У діалогах йдеться про істинне і неістинне знання, про доброчесність. Усе в дусі Сократа: ніхто за природою не є злим, доброчесність визначаеться знанням, мета філософії - викривати уявне знання і досягати істинного.

Після смерті Сократа, Платон продовжував зберігати сократівський підхід до філософії, вважаючи, що філософія - це життєдіяльність, мета якої полягає у пізнанні та засвоєнні вищого блага, а без істинного знання не може бути й істинної діяльності. Таке істинне філософське знання не має характеру догматичного вчення, яке можна просто вивчити й засвоїти на зразок інших наукових знань. Платон до кінця життя зберіг такий чисто сократівський погляд на знання у філософії. „Це не може бути вираженим у словах, - писав він уже в старості, - як решта наук: тільки якщо хто постійно займається цією справою і злив з нею все своє життя, у нього раптово, як світло, що засяяло від іскри вогню, виникне у душі ця свідомість і саме себе там воно живить”[67]. З лекцій або книг не можна придбати справжнього знання; лише дехто здатен користатись вказівками, що знаходяться у книгах, більшість же мало їх сприймає. Тільки спільне життя у філософії, духовний союз з метою спілкування у істині - так розумів Платон сократівський спадок. У другий період Платон викладає свої власні доробки у філософії. Третій період характерний тим, що тут Платон дещо переробляє свої попередні рішення деяких філософських питань.

Викладаючи суть учення Платона, слід спочатку нагадати, що Сократ прагнув знайти загальні розумні норми, що пізнаються людьми і які служать основою їх доброчинної діяльності. Для Платона сукупність цих норм складає суть і наповненість деякого духовного світу, що осягається розумом (інтелігібельний світ) і у якому ці норми здійснені повністю. Отже кінцевим змістом, предметом істинного знання є оцей божественний світ ідеалу, світ вічних норм. Розглянемо більш докладно окремі сторони платонівської філософії.

Що стосується вчення про пізнання, то тут Платон є прихильником сократівської діалектики. Діалектика як метод - це мистецтво створення понять і їх поєднання. Діалектика через індукцію підводить множину речей певного роду під загальне поняття цього роду. Сократівську індукцію як метод визначення понять Платон доповнює новим способом перевірки шляхом розглядання наслідків від прийнятих припущень. Кожне поняття відображає те спільне, що є у певного роду чи виду поодиноких предметів, тобто пізнаються не самі поодинокі речі, а загальні прикмети роду (виду). Види не змінюються, сталими залишаються й поняття, між тим як конкретні речі мінливі і випадкові. У видах міститься істинна суть речей, і, навпаки, у окремих речах ми знаходимо лиш