Томас Тімайєр - Закон Хроноса

Сніг, сніг і нічого, крім снігу, куди не кинь погляд. Кілька низькорослих кущів, кілька беріз,— от і все. Ніяких будинків, ніякого поселення,— і ніякої машини часу.

Що це за місцевість?

Де решта?

Повітря було неймовірно холодним. Через холоднечу думати було неможливо. Юнак обхопив себе руками за плечі. Він іще пам’ятав, як Гумбольдт сказав щось на кшталт «Повний уперед», але ось далі спогади розпливалися. Сліпуче світло, оглушливий шум і сильний порив вітру,— ось і все, що пропонувала пам’ять. Мабуть, його силоміць викинуло з машини, інакше пояснити складно.

Оскар потупав ногами. Якщо це правда, він має неприємності. Як його знайдуть інші? Подорожуватимуть у часі й виглядатимуть його? Довго так чекати доведеться. На той час він уже замерзне. Зі смутком подумав юнак про намет, теплий одяг і продовольство. Усе залишилося на борту машини часу.

Юнака охопило почуття самотності. З якою радістю він зараз опинився б поруч із друзями! Йому навіть здалося, що він чує їхні голоси, але це була тільки його уява. Вони були дуже далеко. Шукати в часі — це ще гірше, ніж шукати в скирті сіна. До речі, про скирту сіна. Від нього зараз він би не відмовився. Було дуже холодно, зі сходу віяв сильний вітер. Він іще раз озирнувся. Покрита снігом рівнина викликала страх. Оскар достатньо пожив на вулиці, щоб розуміти, що за такої температури довго не протягнути. У такій куртці він не проживе й години, перетвориться на крижану бурульку.

На відстані півкілометра Оскар помітив групку беріз. Голі дерева тяглися гілками в безхмарне небо. Можливо, там він знайде захист.

Юнак швидко накидав купу снігу, щоб мати точку відліку, й покрокував у напрямку до беріз.

Рух пішов на користь. Кров побігла швидше, запрацював мозок. У якому часі він перебував? Наприкінці подорожі, незадовго до того, як усе це трапилося, йому здалося, що пролетіло кілька десятиліть. Але, судячи з навколишнього оточення, пройшло багато століть. Місто Берлін з’явилося в Середні віки. У XIII столітті заселений був тільки острів Шпреє, а тут розташовувалися тимчасові стоянки німецьких та інших племен. Та й відсутність дерев свідчила про те, що стрибок у часі був величезний. Та ще й ці берези. Він не великий фахівець із ботаніки, але хіба береза росте не в скандинавських країнах?

Розболілася голова. Напруження від думок просто нестерпне. Потрібно терміново щось зробити, щоб не втрачати тепло. Юнак натягнув куртку на голову й кинувся бігти.

Шар снігу часом досягав декількох метрів. Знову й знову Оскар провалювався ледве не по пояс і через силу вибирався. Відстань здалася нескінченною, але, зрештою, він досягнув мети, неймовірно при цьому втомившись.

Здалеку не можна було побачити, що дерева згрупувалися на невеликій височині. Сніг тут був не таким глибоким. У деяких місцях навіть проглядала суха трава. Оскар розчистив від снігу квадратний майданчик зі стороною метрів чотири. Земля була вкрита шаром гілок і сухої трави. Зігрівшись від роботи, юнак стягнув із себе куртку, сорочку й нижню сорочку і поклав їх на землю поряд із собою. Діяти потрібно було дуже швидко. Рук він майже не відчував. Обв’язавши нижню сорочку навколо голови, юнак набив її травою та сухим листям. Може, це й виглядає безглуздо, але голові буде тепліше, а на власному досвіді він уже переконався, що саме тут втрачається найбільше тепла. Тепер черга верхньої частини тулуба. Він знову надягнув сорочку й куртку й засунув усередину листя й траву. Наприкінці він напхав листя в шкарпетки та штани. Природно, було не дуже зручно. Тіло кололо й чесалося, та й виглядав він, напевно, як опудало, але все-таки сухе листя й трава втримували тепло. Холодної зими в Берліні вони використовували зім’яті газети, що було не набагато краще.

Потроху повернулася чутливість рук і ніг. Поки він урятований. Але надовго цього не вистачить. Він замерзне ще до настання ночі. Оскар порився в сумці, сподіваючись знайти свою улюблену бензинову запальничку. І справді, вона була там. Яке щастя, що він ніколи з нею не розлучався. Здобич однієї з його перших злодійських «вилазок».

Він відкинув кришку. Відразу ж здійнявся маленький язичок вогню. Із задоволеною посмішкою юнак закрив запальничку. Із цією штукою можна протриматися досить довго. Він почав збирати сухі гілки й траву. Незвичайний одяг дуже заважав, але все ж таки за кілька хвилин на галявинці височіла солідна купа палива. Він переклав шарами гілки з травою й поклавзверху кілька товщих сучків. Унизу ще залишилося сухе листя й трава, готові зайнятися будь-якої миті.

Запальничка не підвела. Листя моментально підхопило вогонь, що швидко перебрався спочатку на тонкі гілочки, а потім і на товщі сучки. Багаття потріскувало й сичало, у небо злітали іскри. Стало тепло. Тепле повітря проникло під одяг, пробралося між тканиною й листям і прогнало залишки холоду. Оскар втягнув носом приємний запах. Перед очима відразу ж виникла картина обігрітої кімнати, компанії біля каміна й копченого м’яса.

На обличчі юнака заграла посмішка. Напруження, нарешті, відступило. Деякий час він протримається. Сніг можна розтопити, відтак без води він не залишиться. А якщо вогонь згасне, можна буде запалити новий. Рано чи пізно друзі з’являться й урятують його.

Оскар оглянув білу нескінченність. Який жахливий і одночасно величний і мальовничий ландшафт! Він згадав, як батько говорив, що машина змінює тільки час, але не місце.

Невже так колись виглядало місце, на якому стояв Берлін? А що там за бірюзова смуга тягнеться на півночі уздовж обрію? Що це? Гори? Але гір тут не було. До самого Балтійського моря місцевість була рівною. І все ж таки, цілком очевидно, над засніженою рівниною піднімалася гряда гір.

Виглядали вони трохи дивно. Неначе їх підстригли. Не було ані вершин, ані ущелин, ані пагорбів, ані піків. Наче холодна синя стіна. Майже як айсберг. Думки перервав шум. Глухий звук, начебто хтось спробував завести зіпсований мотор. Серед пустельного ландшафту цей звук був зовсім недоречним. Оскар підняв голову й розгледівся.

Якби не це сяйво! Очі сльозилися від напруження. Треба буде купити собі лижні окуляри.

Але дещо помітити все ж таки вдалося. З півночі наближалася