Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Добрий почин — половина діла. Якось сама собою з’явилася ідея створити кулінарний гурток, куди ввійшли би також «Старі, але ще не мертві». Основні учасники, крім одного (Еферта), за підтримки двох неофітів — Ріа й Антуана Травемунді загорілися ідеєю готувати раз на місяць ретельно продуману і вишукану страву. Травемунді впродовж багатьох років керували рестораном і мають талант до приготування їжі, так само, як і до її споживання, тому дуже часто впроголодь покидали їдальню нашого притулку. Я очікував від них чогось неймовірного. Мої ж кулінарні таланти більше зводилися до елементарщини, як-от нарізати щось кубиками, скибочками чи збовтати.

Учора ми сиділи за столом і радісно згадували нашу першу поїздку, коли Ріа та Антуан боязко підійшли і запитали, чи не можуть приєднатися до нас. Ще б пак!

Вони зізналися, що вважають наш екскурсійний клуб гарною ідеєю. Звісно ж, вони не сподівалися, що ми запросимо їх вступити до клубу, але їм було би цікаво створити кулінарний гурток і вряди-годи влаштовувати спільні обіди. Наприклад, раз на місяць. Найкраще було би поставити собі за мету готувати якісь надзвичайно вишукані і складні страви.

Від такої пропозиції у багатьох загорілися очі.

Але не в Еферта. Він відразу ж вийшов, заявивши перед тим, що не в захваті від вигадливого харчу і що він ненавидить усе, що складніше у приготуванні за яєчню.

Решта групи його проігнорувала, позаяк ідея «високої кухні», яку запропонував Антуан, нашій п’ятірці сподобалася.

Було вирішено, що Антуан, Ріа та я попросять про зустріч зі Стельваген, щоб отримати дозвіл раз на місяць користуватися кухнею.

На схилі своїх літ у мене з’являється стільки справ, що аж чортам тісно!

У нас новий Папа. Згідно з недостовірним джерелом (сестри Слотхауер), сьогодні вранці в кімнаті медитацій молилися за нього та гарну погоду. Дехто молився лише за гарну погоду.

Сумніваюся, що варто розраховувати, що ті молитви було почуто, тому й надалі триматиму напоготові зимове пальто.

Що ж до нового Папи, поки що я прихильний до нього (бо коли він був кардиналом), то їздив на роботу автобусом. Або на метро. Гадаю, йому доводилося скидати із себе мітру, коли він сідав чи виходив. (Насправді, все, що стосується високопосадовців, слід сприймати з певною долею скепсису: британський політик Девід Кемерон звик їздити у парламент на велосипеді, турбуючись про навколишнє середовище, одначе його портфель прямував за ним на службовому лімузині).

Тутешні мешканці особливо радіють за нашу королеву Максиму, адже цей Папа — аргентинець[27]. Вони очікують, що Папа Римський Франциск, будучи співвітчизником Максими, точно відвідає коронацію її чоловіка.

Для тих із нас, кого нікому провідувати, неділя — не надто радісний день. Задоволення, заради яких раніше чекали цього дня, як-от спати скільки влізе, гарно поснідати, почитати газети чи послухати музику — тепер щоденна рутина. Єдине, що, на мою думку, робить неділю неділею — приїзд відвідувачів до решти пожильців.

Щоправда, чимало відвідувачів приходять, маючи на думці одне — чимшвидше вшитися звідси. Будь-який контакт з іншими пожильцями — це гаяння часу. Коротке «добридень» у коридорі чи спільній кімнаті — це, мабуть, найбільше, на що можна розраховувати.

Ще недавно в неділю я виходив на тривалі прогулянки, проте більше не можу собі цього дозволити.

На думку Стельваген, кулінарний гурток — це «просто чудова ідея». Вона запевнила, що домовиться з ким слід про те, щоби ми могли раз на місяць користуватися кухнею. Пообіцяла дати відповідь найближчим часом. Потім нам запропонували чашку чаю та печиво. Перекинувшись кількома словами, Стельваген глянула на годинник.

«Боже, це вже котра година?»

Це означало: наш час вичерпано.

Інколи я замислююся: кулінарний гурток, хіба це трохи не по-дівчачому? Проте, з іншого боку, якщо ти не хочеш дати шанс тому, що наразі тебе не цікавить, то ризикуєш стати забутим Богом і людьми старим кордуплем. А це хоч би там який, а привід чимось зайнятися.

Ще три нічні красуні спочинуть, а тоді я відкладу це до наступної весни. Найближчими днями займуся весняним прибиранням. Вимию холодильних, вичищу кухонні шафки. Зміню свій зимовий гардероб на літній. Про всяк випадок залишу тільки рукавиці і в’язаний светр.

Учора вдень заходив до Еферта. Він запросив мене на чарку, та коли я дістався туди о четвертій годині, він вже добряче назюзюкався і без мене. Через півгодини він зсунувся зі свого крісла. Я підіткнув навколо нього ковдру, погодував пса, а тоді повів його (пса, звичайно) на прогулянку, залишивши записку серед фотографій померлих родичів на комоді: «Гарно провів час. І дякую за 100 євро».

Геріатр і сам був кандидатом на геріатричну