Аліна Миколаївна Болото - Твоя Марія... і Кіб

— Даре! — ледь повертаючи язиком, промовив він. — Ця бісова тварина прокопала хідник у шлюзовому відсіку!

Щасливий бараноїд стрибнув Ватішу на груди й радісно куснув його за підборіддя. Даруа й далі вважав, що його поїдають живцем, і заволав ще відчайдушніше.

— Даре! Це бараноїд! Накажи йому перегризти мотузки!

Вже приходячи до тями, Даруа ввіткнувся обличчям у тепле хутро, і звір, який нарешті відшукав свою прийомну маму, натхненно запрацював язиком. До щік Ватіша поступово поверталася здатність відчувати. Через кілька секунд він уже відпльовувався від поцілунків бараноїда.

— Мотузки! — повторив Конов.

— Але я не вмію! — Даруа був у розпачі. — Це Барс розуміє його мову, не я! Я не знаю!

— Ну покажи йому! Покажи!

Обоє люто вчепилися зубами в стрічки, що оперізували їхні тіла. Бараноїд радісно киркнув і облизав обличчя Конову. Конов розсміявся крізь сльози.

— Ніколи не думав, що буду цілуватися з інопланетянином!

— Кире! Поганий! Смикати! — Даруа навіть загарчав, демонстративно кусаючи стрічку. — Вона піймала!

Бараноїд здивовано стежив за людьми, потім вирішив, що настав час приєднатися до гри, і в свою чергу вчепився в пута. Для того, хто зламує корабельні перетинки, липка стрічка — не перешкода. Пута були перегризені миттєво. Якби ж тільки не такі липкі!

— А що це ви робите?

Ватіш з Коновим підвели очі й побачили стару знайому. У буквальному значенні слова стару. Бабця тримала мисливський випромінювач. Конов мимоволі застогнав.

— Мерзенна тварина! — бабуся навела дуло на Кира, який безтурботно попирхував, але Конов із силою штовхнув бараноїда ногами й скрикнув від болю, бо заряд, призначений звірові, пропалив йому гомілку. Кир відлетів під крісло. Бабуся повернулася, але не досить спритно, й наступний постріл розрізав крісло навпіл.

— Стерво! — Дар у свою чергу вдарив ногами, й підбив мисливицю під коліна. Капітанша похитнулася, але встояла. Вона повернулась, і дуло випромінювача перемістилося в бік Даруа. Ватіш закусив губу, очікуючи пострілу. Поруч корчився від болю Конов.

— Погані хлопчики! І в баскетбол не грають!..

Метнулася брунатна блискавка, випромінювач загримів об підлогу, а капітанша зайшлася відчайдушним лементом:

— Віллі! Максику! Неньку кривдять!

Бараноїд відпустив прокушену руку, зістрибнув на підлогу й пригорнувся до колін Даруа. Очі Кира знову були темно-сині.

Пегас не пішов, Пегас очікував поруч, і Барс звернувся до нього:

— Поклич свого капітана!

— Я не маю капітана! — відповів Пегас.

Барс не зрозумів. Якщо є космічний корабель, виходить, на ньому є люди. А раз є люди, значить, один із них — капітан!

— А де він?

— Я мандрую без команди! Мене списали з космофлоту і відпустили на волю.

Про таке Барс не чув. Старі кораблі звичайно пускали на злам, а що роблять з біелами, Барсові не було відомо. Їх не так і багато, біелів. Їх чомусь більше не роблять.

— А де ти береш пальне? — запитав Барс. — Його завжди забезпечував «Талан», і Барс не міг собі уявити інші варіанти.

— Коли як, — відповів Пегас. Взагалі я знаю кілька покинутих баз…

Барс замислився. Він був уже старий, а тепер, після порушення роботи біологічних вузлів, його могли зняти з рейсів.

— Я хочу з тобою про це поговорити, Пегасе! Але не зараз. У мене й справді щось сталося з екіпажем. Він давно вже не виходить на зв’язок.

— Якщо твої люди на цій механічній іграшці, то кепські їхні справи! Я звідси бачу, як крізь оболонку пускає корені Фойра.

— Фойра? Я про таке не чув…

— Я старший за тебе, Барсе. Я бачив Фойру. Спершу вона висмоктує в людей розум, а потім поїдає тіла. Я міг би зараз убити її, але тоді буде пошкоджено яхту. А люди поки що живі, і їх ще можна врятувати.

— Як це зробити?

— Зняти людей з яхти. Але це повинні робити механізми, людей вона підімне під себе. Я бачив, як загинули кілька екіпажів, котрі намагалися допомогти один одному. На тобі немає паростків?

— У мене тут хижак із планети Імра. Він з’їв паросток.

— Це добре. Я чую, як перегукуються рятувальники. Їх треба переконати не підійматися на борт яхти. Нехай пошлють роботів!

— Роботів?

У мовчанні людей, що оточили їх, Даруа почув вирок собі, Конову й Киру. Смертний.

«До дідька! Міг же я не приходити до тями! — майнула в нього малодушна думка. — Вже давно мене з’їли б людожери — й жодних проблем!»

Обважнілий Конов прихилився до спини Ватіша: схоже, косморозвідник саме знепритомнів. Він стікав кров’ю. Ватіш з тугою подумав про те, що тепер йому вже точно не потрапити в косморозвідку, і про останній подвиг ніхто приятелям з льотної школи не розповість…

Бараноїд зайшовся кирканням, схожим на клекіт, але й це не завадило Даруа почути, як хтось шарудить по підлозі, шукаючи випромінювач.

«Добре,