Скотт Ферріс - Інґа

дипломатичні заходи. Разом з Ольгою Інґа нарешті зустріла свого свекра, Махмуда-бея Абдель Набі (титул «бей» вказував, що він був важливим місцевим урядовцем). Як багато років по тому згадувала Інґа, її свекор виявився «найімпозантнішим чоловіком, якого я коли-небудь бачила» — серйозна оцінка, з огляду на знайомих їй могутніх чоловіків. Батько Набі не володів ані англійською, ані французькою мовою, але Інґа відчувала вдячність за схвалення її в його очах. На зустріч із ним вона вдягла скромну сіру сукню до п’ят з високим коміром і довгими рукавами, щоб показати власний намір поважати консервативні традиції її нового дому. Але попри все первісне захоплення єгипетськими історією та культурою, попри всю новизну та екзотичність такого досвіду, Інґа не могла звикнутися із цим новим світом. «Він був надто іншим, надто чужим»{204}, — казала вона.

Звісно, це було інше життя, але стовідсотково не злиденне. Інзі дозволили шукати дім для сім’ї, і вона обрала «чудове місце просто на межі із пустелею» — у Мааді — багатій окраїні Каїра, популярній серед європейських експатів. Свекор виділив у її розпорядження мерседес із шофером, а п’ять слуг наглядали за будинком. Люди в Єгипті 1930 року цінувалися дешево, але інші речі — навпаки. «Ми жили наче мільйонери, — згадувала Інґа, — але не мали готівки заплатити за ремонт взуття»{205}. Так само, як і в Парижі, перед її дверима вишиковувалися кредитори, а Інґа мусила брехати, щоб хоч якось позбутися їх.

Розділ 16
«Схід є схід, а захід є захід»

Наче той чужинець у чужій землі, в Єгипті Інґа зрозуміла, що мала б дослухатися до внутрішніх сумнівів, погоджуючись на пропозицію Набі. Попри всю люб’язність її свекра вона розуміла, що її ніколи так повністю і не приймуть. Пішовши від Набі, п’ять років по тому вона дала інтерв’ю данському журналу Vore Damer («Наші дами»). Інґа розповіла, що знала багатьох членів родини чоловіка, які вважали «великою і незмивною ганьбою» одруження Набі з європейською християнкою замість гарної мусульманської дівчини. Вона вважала, що навіть її свекор, попри свою зовнішню доброту, «ніяк не міг вилікувати рани, завданої йому сином, що допустив подібний промах»{206}.

Більшість єгиптянок, яких знала Інґа, були дружинами аристократів і вели таке саме розкішне життя, як і в неї, але «освітлене… діамантами». Вона бідкалася, що ведення великого господарства «спершу приносило задоволення», та незабаром їй стало зрозуміло, що таке розкішне життя «є порожнім і просто нестерпним»{207}. Її підбадьорило знання того, що деякі єгипетські жінки вважали так само.

Вона дізналася, що багато єгиптянок із заможних родин отримали освіту в Європі, і що в самого Набі була кузина, яка керувала школою в Індії. Ці жінки брали активну участь у боротьбі за незалежність Єгипту від Великобританії, яку отримали у 1922 році, майже десять років тому.

Інґу захопив рух єгипетських жінок, який набирав оберти і мета якого полягала у поліпшенні долі не лише заможних, а й небагатих. Як вона зауважила, у 1930-ті роки в Єгипті не існувало середнього класу — лише кілька багатіїв і купа бідняків. І хоча статус жінок у цій країні її хвилював, та більше Інґу непокоїв нижчий стан селян-землеробів.

Вона зауважила, що вони «не мали змоги достатньо харчуватися» і до них часто ставилися гірше, ніж до тварин{208}. Американському письменникові спало б на думку лише одне порівняння, зрозуміле для його читачів у США: «Життя єгипетських селян дуже нагадувало життя негрів із південних штатів, які належали плантаторам»{209}.

Як згадувала Інґа в інтерв’ю Vore Damer, одного дня вони з Набі їхали на автомобілі за містом, коли шлях їм перекрив селянин та його тварини. Шофер чоловіка вистрибнув з машини і почав бити того тростиною. Набі сподобалося, як розгнівана Інґа, вистрибнувши з автівки, вибила тростину з рук шофера, підняла її і почала шмагати його. Запізніла реакція чоловіка розчарувала Інґу. «Я пропустила повз вуха правду в словах Кіплінга, — зізналася вона згодом. — Схід є Схід, а Захід є Захід»{210}.

Напевно, через суміш ідеалізму з нудьгою Інґа, якій вже виповнилося дев’ятнадцять, вирішила долучитися до боротьби за права і спробувати себе в журналістиці. Набі, який все ще мав дуже світські погляди і пишався розумом дружини, заохочував її захоплення. «Я прошу тебе про єдину найважливішу річ, — сказав він їй. — У своїх творах щодо інших країн, особливо щодо східних, європейські автори у намаганні сподобатися, заінтригувати чи здивувати своїх читачів проявляють велику неповагу до правди. У власній уяві вони шукають факти, яких ніколи не було, і зазвичай вважають, що книжка про ці далекі краї мусить містити в собі смішні і незвичні речі. Вони забувають, що якби писали чисту правду, то отримали б набагато кращий результат»{211}.

Набі запропонував кілька ідей, як-от переклад народних єгипетських казок, з яких можна створити «неймовірно чудові» короткі історії чи навіть есе про життя єгипетських селян. Він застеріг Інґу не братися за щось «дуже серйозне: де була б помірна критика соціального устрою Єгипту»{212}. Вона проігнорувала це і написала статтю про молодий жіночий рух у країні. Як і передбачав Набі, вона не змогла опублікувати її ані в Єгипті, ані за кордоном.

Тоді Інґа спробувала продати особистий нарис про німецького комедійного актора Віллі Фрітша, який в Єгипті знімався у фільмі «Сезон у Каїрі». Вона і тут не змогла знайти