Людмила Когут - Мудрі жінки

дискотеках, барах. А куди піти людям середнього віку? У ресторан при наших статках не находишся, як кажуть, «лишишся без штанів, та й голодний будеш». Простий люд похід у бар і ресторан може собі дозволити хіба що раз на місяць.

Ось і вирішила Галина діяти на шлюбній ниві: і робота приємна, і прибуток буде.

З чого починати? Купила газети зі шлюбними оголошеннями і почала систематизувати інформацію.

Створила на комп’ютері базу даних і внесла до неї досьє на кожного самотнього клієнта. Розробила таблицю-характеристику, в яку потім вписувала детальну інформацію про людину.

Передбачила в таблиці все — чи був раніше в шлюбі, чи є діти, яка освіта, хобі, інформацію про зовнішність.

Узялася за справу з ентузіазмом, і затягнуло її у вир чужих житейських радощів і смутків, у трясовину людських нереалізованих мрій і сподівань. Почала знайомство з людьми, які потребували її допомоги.

Вишукувала серед своїх знайомих і друзів одиноких, невлаштованих у вирі життя людей. Вони приходили до неї в дім, чаювали, говорили про те, про се. Галина легко і спілкувалася з ними, так по-дружньому і невимушено, що люди розкривали перед нею свої душі, розказували про потаємні мрії, болі, приховані від інших людей.

Їм було затишно з нею. Вони довіряли їй свої серця і долі для влаштування в цьому швидкоплинному житті.

Галина мала легку руку. Коли вона садила біля хати якусь городину, то все дуже гарно родило. Квіти, посаджені нею у квітнику біля хати, буяли різними кольорами від ранньої весни до пізньої осені. Галина до всього примовляла, приговорювала.

Тепер у новій професійній стихії вона випробовувала свої приховані таланти психолога, викладача, майже і доктора людських душ.

Першою її удачею і перемогою на цій ниві було знайомство одинокої молодої жінки з таким же одиноким чоловіком. Знайомство закінчилось міцним романом і шлюбом. Майбутня наречена — гарна молода вчителька. Коли вчилась в університеті, то, як часто буває, батьки не дозволили їй вийти заміж — все в них рано і рано.

А потім, коли пішла на роботу, вже було пізно. Час першої закоханості минув. У школі викладачів-чоловіків немає. А якщо і є, то всі розподілені поміж вчительками, які працюють у школі давно. Навіть худорлявий і непоказний завгосп був чиєюсь симпатією у школі. Годі й казати про фізика або вчителя військової підготовки, їм жінки-викладачки не могли скласти ціни. Чоловікам у шкільному жіночому царстві жилось, як щукам у невеликому ставку. Яку рибку захочуть, таку і з’їдять сьогодні на сніданок, а пообідати і повечеряти можна іншими рибками. Тож для нерозбещеної молодої вчительки не було на роботі гідної пари. На дискотеку не випадало йти — може хтось із старшокласників побачити. Увечері все зошити та й зошити. Так і засиділась у дівках, сором сказати комусь: гарна, розумна, але одинока.

Усі подруги повиходили заміж, понароджували дітей, розповніли, а вона — струнка, як дівчинка-школярка. Таку гарну одиноку жінку заміжні подруги не часто запрошували в гості. Не варто, щоб їхні чоловіки на чужих та одиноких заглядались.

А час не йде, він біжить, летить. А вчителька все одна й одна. І тут на її шляху — наша Галина, рятівник сердець. Але смішно сказати, що той чоловік, з яким Галина познайомила вчительку, жив на сусідній вулиці. Молодий лікар-терапевт.

За направленням працював у селі. Там пари собі не шукав, бо хотів повернутися в місто. Хоча, чого гріха таїти, в селі не одна дівчина бігала до лікаря на прийом з хворобами і без. Але він нікого собі не пригледів, що не раз викликало розчарування в гарячих сільських дівчат. Пропрацював у селі необхідний час, і повернувся додому. А в місті — однокласниці та одногрупниці вже возять дитячі візочки. Друзів життя порозкидало по світах, більшість поодружувались. І так сталося, що він — одинокий. Шлюбного оголошення ніде не подавав, бо ще молодий. Постава — багатьом чоловікам на заздрість, високий, стрункий. У селі не було водопроводу, з криниці за три подвір’я приносив відрами воду. Центрального опалення також не було — не один раз дрова рубав і піч топив. Пройшов школу виживання в селі й добру лікарську практику. Доводилося бути не тільки терапевтом, а й доктором широкого профілю: і передчасні пологи приймав, і невелике хірургічне втручання робив. Добре, що стоматологом не довелося бути…

Село є село: до райлікарні далеко, дістатися складно і влітку, а взимку, як замете, взагалі із села не виїхати, тут хоч би між хатами пройти. Ось і доводилося бути лікарем від усіх болячок, але він із цим справився.

Тут, у місті, його знайомі зателефонували Галині і попросили допомогти. Вона зі своїм баченням доленосних випадків усе зв’яже докупи і так подасть цей факт, що не повірити в його достовірність — ну просто неможливо.

— Живуть майже поряд, значить, доля їх звела, і вони повинні були колись зустрітись, — так приговорюючи, вона майже їх заручила. Все-таки легка в неї рука!

Галина раділа зі свого першого успіху на ниві сватання, мала особливий, піднесений настрій. Багато хто із знайомих не міг зрозуміти, як можна постійно чомусь радіти. Напевно, вона всетаки несповна розуму. Навколо у всіх на язиці політика, незадоволення владою, погана екологія, паскудна погода. А вона все сміється, як дурне до сиру. тах!

Галина ж щиро жаліла тих людей, які скиглили біля неї. Вона жила сьогодні, раділа дощу, сонцю, вітру. Якщо могла на щось вплинути — впливала, намагалась змінити на краще. Та добре розуміла, якщо щось від неї не залежить, вона не можна це змінити, бо воно їй непідвладне. Не можна обігріти весь світ і неможливо.

Галина, сміючись, говорила: «Створюю нову державу — сім’ю, бо з неї складається держава».

Багато хто з її клієнтів вірив у гороскопи і питав, як знайти справжнє кохання і не помилитись у виборі й обрати ту людину, з якою буде затишно і комфортно. Галина шукала відповідь і дійшла висновку, що незайвим буде прислухатися до порад зірок.

Читала літературу з різними порадами та гороскопами і зрозуміла: немає рецептів для щастя.