Башлер Жан - Нарис загальної історії

одним із ареалів Північної Африки, якби не утворилася пустеля. Проте Африка вологих тропіків, Африка банту — це окрема культурна спільнота й тягнеться аж до мису Доброї Надії. Цій частині Африки не вистачило часу навіть на те, щоб хоча б накреслити вірогідні контури кінцевої «імперії банту».

Явна хронологічна роз’єднаність між культурним ареалом та імперією, так само як передування першого, ставлять запитання: як пояснити експансію великих цивілізацій у просторі? Відповідь знайти важко й навіть неможливо, якщо брати за основу дві крайні позиції. Експансія не відповідає актуалізації якоїсь великої потреби, так, наче ідея цивілізації була якоюсь первинною програмою для реалізації і ця програма потребувала певного простору, який відповідав би її вимогам. Така точка зору не має права на існування, оскільки людський світ не містить жодної системи, про яку можна було б сказати, що її послідовні стани були неодмінні й передбачувані. З іншого боку, ми не можемо також стверджувати, що експансія є повністю несподіваним результатом незліченних і випадкових подій. Для цієї позиції відповіддю на зазначене вище запитання буде оповідь про події. Цю позицію важко захищати, оскільки великий розподіл на події дуже давній, розпочався ще в палеоліті й продовжувався протягом тисячоліть неоліту.

Така визначна настійливість у подіях наводить на думку про дію достатньо потужних і постійних чинників, щоб нав’язати певну просторову спрямованість поширенню культур. Чинники, які можна найлегше встановити, — це географічні умови. Але вони стають чинниками, з якими мають рахуватися люди, тільки через дію конкретних культурних контекстів. Поєднання фізичних даностей з культурними змінними вимагає, щоб будь-яка кореляція, що висувається, мала вигляд збагненної пари. Вочевидь визначальне місце слід надати двом парам, які могли істотно сприяти формуванню культурних ареалів, — клімату й сільському господарству, простору й зв’язкам.

Клімат — це типове чергування типів погоди на певному просторі. Сама погода — це певний стан атмосфери за такими параметрами, як атмосферний тиск, рух повітря, температура, вологість, хмарність тощо... Увагу одразу привертає перший очевидний факт. Між найбільшими культурними ареалами й окремими кліматичними зонами простежується певна емпірична відповідність. Найбільше вражає відповідність, що зв’язує індійський ареал із літніми мусонами. Вона характерна також для Близького Сходу та сухого субтропічного клімату з більш або менш випадковими й рясними дощами взимку, дуже спекотним і сухим літом. Римська імперія жила в умовах середземноморського клімату. Доколумбова Америка — в умовах міжтропічного теплого й вологого клімату, домінанта якого, проте, дуже сильно порушувалася висотою й холодними морськими течіями вздовж узбережжя, зокрема перуанського. Китай не ідентифікується з жодним окремим кліматом, а радше з непомітним переходом між усіма нюансами помірного та вологого тропічного клімату, а також із відсутністю пустельного розриву на кшталт са-харського: пустелі розташовані на окраїнах власне китайського світу.

Рільництво — і тваринництво, але набагато меншою мірою, а в Індії та Китаї навіть непомітною — демонструє застосування до землі методів роботи людини задля вирощування рослин, потрібних для її харчування. Клімат відіграє роль вирішального чинника тільки тоді, коли способи роботи людини чи значно залежать від клімату, чи нездатні впливати на нього або ігнорувати його, та якщо сільське господарство посідає чільне місце в економіці. Другу умову задовольняє вже той факт, що кліматичні зони, які корелюють із культурними ареалами, експлуатували сільськогосподарські економіки, тобто такі економічні режими, де рослинництво і тваринництво забезпечують найбільший внесок у виробництво — більше за вторинний і третинний сектори. Усюди сільське господарство більше не залежить від методів випалювання та тривалих парів; воно базується чи на нетривалих парах, чи на безперервній обробці. Така інтенсивна технологія рільництва відповідає, з точки зору демографії, густоті населення не менше сорока осіб на квадратний кілометр, тобто такій межі, яка наче надає великим культурним процесам вигляду цивілізації, схожої на супермозок: аби забезпечити певні вищі функції, кількість задіяних нейронів і щільність їхніх синаптичних зв’язків повинні перевищувати певну межу. Наслідком зв’язку між кліматом і рільництвом і місця рільництва в загальній економіці є те, що суспільства дуже чутливі до змін погоди та врожаю.

Перша з наведених вище двох умов забезпечується відсутністю будь-якого науково-технічного прориву, здатного нейтралізувати клімат за допомогою використання теплиць чи виведення стійких сортів рослин. Урожаї визначною мірою залежать від річних коливань температури й дощів за винятком теплих зрошуваних пустель. Зрошування додається до дощів і нейтралізує їхні коливання та вплив на врожаї. Ця обставина перетворює зрошування на технічний і економічний козир не лише для Близького Сходу з його нестабільним для рослинництва кліматом. До цього способу може вдаватися Індія, оскільки мусони проходять нерегулярно, у посушливі місяці можуть бути вичерпані накопичені запаси, а на Деканському нагір’ї випадає менше дощів, ніж на його периферії. Так само й у Китаї існують дуже контрастні пори року і дощі випадають достатньо нерегулярно, щоб зрошування стало тут вигідною інвестицією. Тільки Європа може майже повністю обходитися без нього.

Щодо зв’язку між простором і шляхами сполучення, то він очевидний і має водночас технічний і економічний характер. Техніка перевезень визначається здатністю людей до ходьби й перенесення вантажів, а також аналогічною здатністю гужових тварин, суходільних транспортних засобів і суден. Вартість цих способів перевезень значною мірою залежить від відстані, яку треба долати. Професійний посланець пішки долає в середньому шість кілометрів на годину на короткі відстані. Досвідчений вершник досягає середньої швидкості дванадцять кілометрів за годину. Дорогі системи підмін дозволяють нескінченно розширювати ці засоби, але не дозволяють вийти за їхні межі. Якщо додати до цього час на повернення, на роздуми й переговори, то виникають об’єктивні межі, які має враховувати ефективне керування, що базується на формулюванні наказів і контролі їхнього виконання. Ці межі становлять близько місяця в часовому вимірі та радіус в дві тисячі кілометрів у просторовому вимірі. Якщо столиця розташована в самому центрі, то найудатніша імперія може щонайбільше простягатися на таку відстань у всіх напрямках і покривати площу близько п’яти мільйонів квадратних кілометрів. Треба брати до уваги моря, пустелі й гірські масиви, які створюють майже не подоланні перешкоди, принаймні для тих видів діяльності, що стають рутинними. Зрештою, важкі вантажі можна перевозити тільки водними шляхами — морями, річками, каналами. Суходільні шляхи слугують тільки для перевезення предметів розкоші. У політичному утворенні великих розмірів кожен із його регіонів має бути самодостатнім у продовольчому відношенні й у задоволенні потреб в основних виробах ремісництва. І справді, імперія