Любомир Андрійович Дереш - Намір!

Врешті мені вдалося побачити Гоцині «роботи», і для цього справді довелося побувати у неї на квартирі.

У кінці жовтня один із друзів кафе – людей, котрих ти зустрічаєш у кафе завжди з радістю – влаштовував паті в честь свого дня народження. Звали цю людину Едас, він був із тих же кіл клубної молоді, що й Гагарін та Їжак. Паті починалося після дев’ятої. Надворі було темно та осінньо. У кафе було накурено та весело.

Я помітив її серед запрошених. Моє горло стиснулося, а коліна зім’якли. Мимоходом привіталися. Я з жахом очікував моменту, коли з’ясується, що вона про мене вже забула. Може, нагадати їй про фотографії? Краще ні, а то вийде нескромно.

Тривоги змінювалися на пришвидшене серцебиття. Ще тричі вона підходила до мене, просила принести їй пива з томатним соком. Щоразу ми обмінювалися мимолітніми поглядами, які можна було тлумачити як завгодно, що я безсовісно і робив.

Цієї ночі було дуже людно, було запрошено кілька ді-джеїв, Едасових приятелів. Ді-джеї давали сети, так що я нарешті зміг побачити, як приблизно виглядає клубна культура у її квартирному варіанті. «Відкрите кафе», коли судити по зустрічах, які там призначалися, дедалі більше нагадувало козирний флет, де молоді люди влаштовують півлегальні паті.

Моя восьмигодинна зміна закінчилася об одинадцятій, Гагарінова ж мала тривати до ранку. Офіціантки геть очманіли у хмаровиннях диму, у них пашіли обличчя і сльозилися очі, а зміна почалася щойно годину тому. У всіх відношеннях у кафе стояв чад . Гриміла музика. За пульт вийшов DJ Ґанс.

13

Цього вечора я мав небагаті альтернативи часопроведення, тому нікуди й не поспішав. У нас із Гагаріном дещо помінялися розклади на рахунок помешкання. Один із Юркових приятелів залишив йому ключі від квартири-люкс на пару тижнів, і ми перебралися туди.

Квартира знаходилась у самому центрі міста. Велика, обставлена багато, але з потрясаючим несмаком: масивні турецькі люстри, рококові рами із золоченого алебастру, важкі портьєри – все підібране з викличною кічовістю. На квартирі нам не вільно було чіпати нічого чужого. Я почував себе як у зоні бойових дій, де в будь-яку хвилину можна ступити на міну – розбити вазу, поцарапати побілку, перевернути пальму в кадці чи щось т.п. Я поцікавився у Гагаріна, хто цей товариш-багатій. Виявилось, то був підприємець із родинним корінням десь у Вірменії та пишною кроною фінансово-кримінальних зв’язків у Львові.

Гагарін познайомився з вірменином тут, на нічній зміні у «Відкритому». Того дощового вечора в кафе зайшов сухенький вірменин у дорогому пальті та з золотою фіксою, і Гагарін відчув до чоловіка певний інтерес. Вірменин поцікавився, куди подівся бандитський бар, в який він ходив ще замолоду. Продавця із книжкового десь чорти носили, і Гагарін вирішив трохи погратися у консультанта. Він змалював ситуацію з бандитським баром, з московським вкладником та сучасним книжковим ринком. Притирка закінчилася тим, що вірменин купив восьмитомник Драйзера за 140 грн. і перейшов у кафе культурненько все обмити.

Гагарін завжди знаходив спільну мову з такими безпонтовими дядьками. Я, наприклад, не уявляю, про що би міг розмовляти з якимось вірменином, та ще й із кримінальним профілем.

14

Це було Гагаріновою рисою – виходити на правильних людей у правильний час. Мабуть, вірменина так вразила покупка, яку він щойно здійснив, що він вирішив пригостити Гагаріна коньяком. Його деґустацію вони провели прямо в кафе, о пів на першу ночі, на першому ярусі, за барною стійкою, у всіх на очах. Коли поруч не було нікого з начальства, у кафе діялись дивні речі.

Тільки-но вони з вірменином зійшлися поближче за пляшчиною «Арарату», як той розкрив Гагаріну таємницю свого імені – Акоп, а потім і прізвища – Аладжаджян. Між другою і третьою чарками коньяку (вони пили коньяк чарками і залпом, як горілку) Акоп розповів, що він ніколи раніше не поважав свою батьківщину, не розумів значення імені, ані прізвища, і говорив здебільшого російською. А, крім того, він займався певного роду бізнесовою діяльністю, яка не давала шансів на упокій душі. Мав Акоп усе – бабло, бухло, биків і тьолок. Але, як то кажеться, ніщо не вічне. Прийшли і по Акопову душу.

Опинившись у безнадії, пішов Акоп до церкви на службу. Церква була греко-католицькою, але це не важило – тоді Акоп єдино бажав помолитися та попросити у Господа розради. І молодий отець, що правив службу, несподівано «заговорив мовами» – став молитися старовірменською. Ніхто не зрозумів, про що йдеться, позаяк слова молитви були адресовані одному Акопові. Їх було небагато, але їх було досить. Останню фразу, яку промовив молодий отець, Акоп переклав Гагарінові: «Слюшай ґолас Вєчнасті».

Виявилося, ім’я “Акоп” означало «бережений Богом», що вірменин роз’яснив так: Господь оберігав його від великого зла, попускаючи робити менше, але коли терпіння Його вичерпалося, Він знизіслав Акопові скруту й безнадію. Однак Акоп, пішовши за Голосом, зумів реалізувати своє прізвище, котре так і тлумачиться: «Божественне рождення чоловіка».

Вірменин виклав на касу гроші за чергову пляшку, і пояснив Юрі, що з милості Господа усі хвилювання тимчасово вляглися, і тепер він збирається поїхати на кілька тижнів до себе на батьківщину – в монастирі, до святих ченців. І йому якраз потрібен порядний чолов’яга, котрий би міг припильнувати за квартирою. Підлити вазонки, наприклад, погримати баняками, пошуміти, переночувати – словом, створити враження, буцім у хаті хтось живе. Для більшої зрозумілості Акоп додав, що може Гагаріну за це заплатити . Гагарін, блискавично просікши, скільки буде два плюс два з процентами, від грошей відмовився, однак спитав, чи може він, Акоп, довіритися йому, Юрі на прізвисько Гагарін, з приводу третього чоловіка, такого ж богорожденного й береженого (мався на увазі я). Акоп не заперечував.

Закінчилося все тим, що вірменин пішов з кафе десь аж коло четвертої, забувши на високому табуреті біля шинквасу пакет із творами Драйзера.

Наступного ранку Гагарін, особливо не розраховуючи на те, що його пригадають, заглянув разом із забутими книжками за вказаним адресом. Це було буквально на сусідній вулиці. Вірменин пакував валізи. Йому було хижо з будуна, але він все пам’ятав, навіть Драйзера, судячи з важкого погляду, яким він зустрів принесений пакет. Акоп мало вдавався в деталі, попередив тільки, щоб не впускали жінок, які будуть стояти під дверима і переконувати, що вони Акопові доньки, сестри, подруги чи матері.

Ми з Гагаріном порадилися і вирішили, що на канапах спати небезпечно. Надто