Таня Малярчук - Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи

між страхом і простягненими материними руками. Думав. А тоді радісно вигукнув: мамо, а я звідси можу навіть плюнути! І плюнув, звичайно, - просто мамі в лице.

Але вернімося до терпіння.

Один мій знайомий якось безглуздо закохався у відому політичну діячку. Нікому в цьому не зізнавався, але, без сумніву, тут була справа в коханні. Він завжди переводив на неї бесіду, сяк чи так - тільки щоб згадувалося її ім’я. Часто кепкував з неї і її політичних кампаній, стібався з її зовнішності, розповідав про неї вульгарні анекдоти, напевне, для того, щоб ні іншим, ні навіть самому йому не спало на думку здогадатися, де насправді кріп посіяний. Він, видно, боявся, що усі його почуття чорним шрифтом вибиті на чолі, і намагався наперед усіх і себе переконати в протилежному.

Через деякий час він перебрався до Києва. Щоб бути до неї ближчим. Може, кілька разів зустрічався, не знаю, чи й заговорив.

Познайомився з її старшим помічником - чоловіком дуже серйозним і багатим. Познайомився і з донькою помічника. Одружився з нею. Повернувся з нею до Івано-Франківська.

Дружина мого знайомого виявилася гарною і мудрою. В їхній квартирі затишно. У вітальні на стіні висить у рамці фотокартка: усміхнений батько дружини пригортає до себе з одного боку її, свою доньку, а з другого - свою шефиню, про яку йшла мова вище.

Мій знайомий іноді з-під лоба позирає на цю світлину. Але я не знаю, на яку з жінок він дивиться. Деколи здається, що він одружився тільки заради леґального права мати на стіні ЇЇ лице.

З

Жінки панічно бояться самотності.

Чоловіки теж її бояться, але по-справжньому вони ніколи себе самотніми не відчували і не знають, що це таке. Жінки не дають їм можливості побути самотніми. Жінки хапаються за чоловічі пеніси, як за рятівний канат, - немає значення, які завдовжки - і тримаються так міцно, що виглядає, ніби так буде завжди. Їм хочеться, щоб так було все життя, на все життя. Щоб більше не довелося закохуватися, розповідати історії про дитинство і шкільну науку, звикати до запаху чужого тіла і смороду чужої білизни, Щоб більше не треба було когось нового, іншого, знайомити зі своєю родиною і турбуватися за його родинну адаптацію, не треба було іншому знову, як уперше, максимально відкриватися і довірятися, - бо цей, що вже є, найкращий, а може, найгірший, але є. Бо вчергове закохатися вже ніколи не вдасться - це будуть тільки замінники першого, а потім замінники замінників.

Жінка проходить випробувальний термін, коли вперше віддається чоловікові. Її потаємна мрія: щоб перший залишився єдиним, і якщо так станеться, вона буде зразковою дружиною й терпітиме все, щоб нею залишитися до смерті. Вона заспокоїться і буде абсолютно щасливою, як равлик у хатці, як черепаха в панцирі, як вгодована котиця на спині у свого господаря. Більше ніщо ніколи не виведе її з рівноваги: ні алкоголізм чоловіка, ні його численні зради. Якщо чоловік прийде і скаже, що кохає іншу, вона попросить в нього вибачення, вона все зрозуміє, потисне за плече, поспівчуває йому і його коханій, але ніколи не відпустить. Їй насправді не потрібна чоловіча любов, і так само не потрібний його пеніс, але вона будь-кому перекусить горло у боротьбі за особистий спокій. Сім’я вигадана для таких жінок, або так - саме такі жінки вигадали сім’ю.

Сім’ю вигадали Інна й моя мама.

Їм обом пощастило втримати своїх перших чоловіків.

Мама познайомилася з татом на сільській дискотеці і добре його запам’ятала, хоча він її навряд чи. Тато, страшенно п’яний, сидів на поламаній лавці Народного дому, в кутку, не маючи сили ані дійти додому, ні взагалі підвестися. Дівчачі тіла ритмічно дриґались в нього перед очима з вродженим награним кокетством, кожну з них розпирало від власної цноти і самоповаги, на кожній з них писало: «Візьми мене назавжди», і кожна з них терпляче чекала, коли нарешті хтось прийде і візьме. Тато якраз був закінчив університет і повернувся додому. Десь в іншому місті, наприклад, в Херсоні, він залишив свою третю Люду і своє розбите коханням серце. І третя Люда надала перевагу іншому. Тато тиждень на дивані читав історичну белетристику, наприклад, про Генріха VIII, грав у шахи зі своїм другом дитинства і наминав вареники, які йому почерез день варила його мама. А в неділю, коли прийшов час дискотеки, мама відіслала його між люди і сказала, що таких Люд він матиме тут десять. Тато не повірив і напився, але зате повірила дівчина, яка вночі тягнула його на собі додому. Вона не тільки повірила, а й усе вирішила замість нього. Вчасно завагітніла Інною, вчасно пропонувала зробити аборт, вчасно її зупинила татова мама, відіграли весілля, а через шість років я знайшла її матір’ю собі.

Тато не опирався, бо опиратися не вмів - ні своїй мамі, ні моїй мамі. Вони завжди допомагали одна одній, керовані інстинктом збереження власного, суспільного і всепланетарного (метафізичного) спокою. Лише одного разу, коли минуло двадцять три роки з часу заснування шлюбу, тато прийшов і сказав, що кохає іншу - останню в його житті Людмилу - і хотів би далі бути з нею. Моя мама стрепенулася, прикликала на підмогу свекруху, і та успішно залагодила справу, погрожуючи татові прокляттям. Канон сім’ї виявився непорушним і таким, що вкотре себе виправдав.

Інна ж познайомилася з Григорієм у сімнадцять років. До того в неї було кілька хлопців, але батьки пильно наглядали за розгортанням подій і, коли треба, застосовували фізичні покарання - якщо не для Інни, то для її недоладних кавалерів. Один з них - Паша - мені страшенно подобався. Він умів виліплювати з пластиліну чорну пантеру і стадо слоників. Але у Паші батько був москалем-алкоголіком, а мама - сумнівної поведінки, тому він не витримував найменшої критики і не мав жодних шансів. Закінчилося все тим, що батьки спіймали закоханих на велосипеді - Інну присоромили і забрали додому, а Пашу добряче гупнули в спину.

Григорій, навпаки, мав машину і порядних батьків. Почав дуже вишукано за Інною упадати, дарував їй косметику й прикраси, а мені - морозиво, шоколад і грейпфрути завбільшки з голову. Інна віддалася йому на моєму дивані, коли дата весілля була вже призначена за взаємною згодою обох сторін.

Але Інна завжди повторювала Григорієві, що своїм одруженням зробила йому величезну послугу і будь-якої хвилини може піти і не повернутись. Інна завжди трималась гордо і