Дебора Харкнесс - Сповідь відьом
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви теж спостережливі — як для відьми, — зауважив вампір, і в його погляді промайнула повага.
— Вампіри — не єдині істоти, здатні полювати, Метью.
— Звісно. Всі ми за чимось полюємо, правда ж, Діано? — сказав він, навмисне роблячи наголос на моєму імені. — А тепер моя черга: чому саме історія?
— Хвилиночку, ви відповіли не на всі мої запитання. А я ще не поставила найважливіше з них, — заперечила я.
Він вперто похитав головою, тож я мусила переключити свою енергію з видобування інформації з Клермона на захист особистої інформації від його спроб вивудити її із мене.
— Спочатку, гадаю, мене привабила в історії її точність і акуратність, — відповіла я так обережно, що й сама собі здивувалася. — Минуле здавалося мені таким передбачуваним, там не могло трапитися нічого несподіваного.
— Так може казати лише людина, котра ніколи там, у минулому, не була, — сухо зауважив вампір.
Я хихикнула.
— Невдовзі я це добре зрозуміла. Але спочатку саме так мені й здавалося. В Оксфорді викладачі робили з історії оповідку, що мала початок, середину і кінець. Все здавалося логічним і неминучим. Їхні історії захопили мою уяву, от і все. Решта предметів мене просто не цікавили. Отак я й стала істориком, і жодного разу не пожалкувала про свій вибір.
— Навіть після того, як виявили, що поведінка людських істот — як у минулому, так і в сьогоденні — не є логічною?
— Навпаки — коли історія виявилася не акуратною та причесаною, вона стала для мене більш захопливою. Кожного разу, беручи в руки книгу чи документ із минулого, я починаю сперечатися з людьми, які жили сотні років тому. Всі вони мали власні таємниці та маніакальні пристрасті, які вони або не могли, або не бажали оприлюднювати. І я зробила своєю роботою викриття та пояснення цих таємниць та пристрастей.
— А що, коли вам це не вдається? Що, коли ці люди опираються вашим спробам пояснити їх?
— Такого не було жодного разу, — відповіла я, на мить замислившись. — Принаймні мені так здається. Все, що треба, — це бути добрим слухачем. Насправді ніхто не може й не бажає зберігати свої секрети в абсолютній таємниці — навіть померлі. Люди повсюди залишають ключі та зачіпки, і якщо уважно придивитися, то їх можна знайти і скласти докупи.
— Ага, то ви історик-детектив? — виснував Клермон.
— Так. Але ставки у мене не високі. — З цими словами я відкинулася на спинку стільця, гадаючи, що інтерв’ю скінчилося.
— А конкретніше: чому ви обрали саме історію науки? — не вгамовувався вампір.
— Напевне, до цього спричинило бажання опонувати великим умам! — Я намагалася не балакати зайвого, говорити так, щоб моя відповідь звучала як завершальна і не тягнула за собою нового запитання. Але мені не вдалося ні перше, ні друге.
Клермон нахилив голову і заходився розбирати свою фортецю з захисним ровом.
Здоровий глузд підказував мені мовчати, але зав’язані у вузли ниточки моїх секретів якось послабнули самі собою, почали розв’язуватися.
— Мені хотілося дізнатися, чому люди у витвореній ними картині світу залишили так мало місця магії, — додала я. — Тому я бажала знати, що саме переконало їх у тім, що магія — малозначуща.
Вампір повільно підняв на мене свої холодні сірі очі.
— Ну, і як — дізналися?
— І так, і ні, — відповіла я з ваганням у голосі. — Я побачила логіку, до якої вони вдалися у своїх поясненнях, побачила безперспективність тих численних способів, якими науковці-експериментатори вперто руйнували віру в те, що навколишній світ — це місце, де існує непояснимо-потужна і всеохопна магія. Втім, кінець-кінцем вони зазнали фіаско. А магія нікуди не поділася. Вона терпляче чекала, поки люди переконаються в неповноцінності науки і повернуться до неї.
— Саме тому ваш вибір припав на алхімію.
— Ні, алхімія — це лише одна з ранніх форм експериментальної науки.
— Можливо. Але ж ви не заперечуватимете, що алхімії притаманна магія, — напосідав Клермон. — Я ж читав ваші праці. Навіть ви не змогли цього приховати.
— Тоді це наука з домішкою магії. Або магія з домішкою науки.
— І який варіант вам більше до вподоби?
— Не знаю, — виклично відказала я.
— Спасибі за відповідь. — Із виразу його обличчя я бачила, що він знає, наскільки важко мені про це говорити.
— Та нема за що. — Я відкинула з лоба пасмо волосся, почуваючись дещо знервовано. — А можна у вас іще дещо спитати?
Метью кинув на мене обачливий погляд, але кивнув.
— А чому ви зацікавилися моєю роботою в царині алхімії?
Спочатку він наче не хотів відповідати і вже збирався було відмахнутися від мого запитання, але потім передумав. Я ж виказала свою таємницю. І тепер його черга.
— Алхіміки теж намагалися знайти відповідь на запитання — навіщо ми у цьому світі. — Клермон був щирий — я бачила з виразу його обличчя, — але це ані на крок не наблизило мене до розуміння його інтересу до «Ешмола № 782». Вампір зиркнув на свій годинник.
— Якщо ви скінчили, мені вже слід відвезти вас до коледжу. Вам неодмінно захочеться вдягнутися тепліше перед тим, як піти до бібліотеки.
— Мені не стільки слід перевдягнутися в тепліший одяг, як помитися в душі, — відповіла я, підводячись, потім потягнулася, покрутила шиєю, щоб хоч трохи зняти хронічну заціпенілість. — А ще сьогодні ввечері маю йти на йогу. Бо у мене сидяча робота. Я багато часу проводжу за робочим столом.
Очі вампіра блиснули цікавістю.
— Ви займаєтеся йогою?
— Не уявляю без неї свого життя, — відповіла я. — Я люблю рух і люблю медитацію.
— Що ж, не дивно, — зауважив він. — Веслуєте ви так само — поєднуючи рухи з медитацією.
Мої щоки спалахнули рум’янцем. Виявляється, Клермон стежив за мною на річці так само пильно, як і в бібліотеці.
Метью поклав двадцятифунтову купюру на стіл і помахав рукою Мері. Вона помахала йому у відповідь, і вампір, легенько торкаючись мого ліктя, повів мене поміж столиків, зайнятих нечисленними завсідниками, що на цей час іще лишилися в кафе.
— А у кого ви займаєтеся йогою? — спитав він, відчиняючи мені дверцята свого авто.
— Я ходжу в оту студію, що на Хай-стрит. Мені поки не трапився наставник, який прийшовся б мені до вподоби, але я відчуваю, що незабаром це станеться, до того ж, як то кажуть, біднякам вибирати не доводиться.
У Нью-Гейвені було кілька студій, але Оксфорд у цьому сенсі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь відьом», після закриття браузера.