Роберт Льюїс Стівенсон - Чорна стріла

Грубий голос наказав йому зупинитися.

— Зупинитися? — повторив Дік. — Клянусь небом, у мене вже немає сил навіть стояти.

І він впав долілиць на дорогу.

З густих кущів вийшли два чоловіки, обидва в зелених куртках лісовиків, і з довгими луками в руках, з колчанами й короткими мечами.

— Дивись, Лоулесе, — сказав наймолодший з них, — та це ж молодий Шелтон.

— Ну й зрадіє ж Джон-Месник, — промовив другий. — Глянь, Гріншіве, — він з кимсь бився. Ось рана на голові, з неї витекло чимало унцій крові.

— А ось дірка в плечі, — додав Гріншів. — Добряче ж його подряпали. Як ти гадаєш, хто це зробив? Якщо хтось з наших, то йому слід уже молитися Богу: Елліс нагородить його короткою сповіддю й довгою вірьовкою.

— Піднімай це цуценя, — сказав Лоулес, — клади його мені на спину.

Взявши Діка на спину і тримаючи його за руки, колишній монах додав:

— Лишайся вартувати, брате Гріншіве. Я сам донесу його.

Гріншів повернувся в засідку біля дороги, а Лоулес, насвистуючи щось, почав неквапливо спускатися з горба, несучи на спині Діка. Сонце вже зійшло, коли він вийшов з ним на узлісся і побачив на протилежному горбі село Танстол, розкидане по схилу. Все здавалось спокійним, але біля мосту обабіч дороги лежали лучники, їх було чоловік з десять. Побачивши Лоулеса з його ношею, вони заметушились, і, як справжні хоробрі вартові, наклали стріли на тятиви.

— Хто йде? — крикнув їх командир.

— Уїлл Лоулес, клянусь розп'яттям! Ти знаєш мене, як свої п'ять пальців, — зневажливо відповів волоцюга.

— Скажи пароль, — наказав командир.

— Ну й дурень же ти, і хай допоможе тобі небо, — відповів Лоулес. — Хіба не я переказав тобі його? Всі ви з глузду з'їхали, граючись у солдатів. Коли живеш у лісі, треба жити по-лісовому, а ви щось вигадуєте; ось вам мій пароль: дуля з маком!

— Лоулесе, ти показуєш поганий приклад, кажи пароль, дурню, — промовив командир варти.

— А якщо я його забув? — спитав Лоулес.

— Якщо ти його забув, а ти не забув, то, клянусь небом, я встромлю стрілу в твоє черево, — відповів командир.

— Ти зовсім не розумієш жартів, — сказав Лоулес. — «Дакуорт і Шелтон», ось який пароль, а оце тобі картинка до пароля: на плечах в мене Шелтон, якого я несу, до Дакуорта.

— Проходь, Лоулесе, — сказав вартовий.

— Він творить суд і збирає подать, наче він з пелюшок тільки цим і займався, — вигукнув другий.

Так воно й було. Коли Лоулес дійшов до корчми, він побачив Елліса Дакуорта, оточеного селянами сера Деніела. З допомогою своїх стрільців він збирав подать і видавав їм розписки в одержанні грошей. З облич селян було видно, що це їм не дуже подобається, і вони справедливо казали, що їм доведеться платити ще раз.

Дізнавшись, кого приніс Лоулес, Елліс одразу ж відпустив селян і, сповнений явною цікавістю і турботою, наказав однести Діка в задню кімнату корчми. Там оглянули рани хлопця і з допомогою найпростіших засобів привели його до пам'яті.

— Дорогий хлопче, — сказав Елліс, потискуючи Діку руку, — ти серед друзів, що любили твого батька і в пам'ять про нього люблять тебе. Відпочинь трохи, бо ти ще не зовсім опритомнів. Потім розповіси мені все, що з тобою трапилось, і ми вдвох подумаємо, як тобі допомогти.

Пізніше, коли Дік, все ще відчуваючи кволість у тілі, але з прояснілими думками, прокинувся від глибокого сну, Елліс прийшов знову і, сівши коло його ліжка, іменем батька Діка попросив розповісти йому, як він утік з Танстольського замку. В постаті Дакуорта було стільки сили, в засмаглому обличчі стільки чесності, в очах стільки відвертості й щирості, що Дік відразу ж послухався його і докладно розповів про свої пригоди за останні два дні.

— Ось бачиш, — сказав Елліс, коли Дік закінчив, — як святі охороняють тебе. Вони не тільки врятували твоє життя, вони привели тебе до людини, яка більш за все на світі хоче допомогти синові Гаррі Шелтона. Будь вірний мені, а я сподіваюсь, що ти мене не залишиш, і ми з тобою покінчимо з підлим зрадником.

— Ви хочете напасти на замок? — спитав Дік.

— Я був би безумцем, коли б навіть подумав про це, — відповів Елліс. — В нього занадто багато сил, його воїни збираються в замок, вчора до нього прослизнув цілий загін, той самий, поява якого врятувала тебе, зараз сер Деніел під надійним захистом. Ні, Діку, навпаки, нам з тобою і нашим хоробрим лучникам треба якнайшвидше забратися з цього лісу і дати серу Деніелу спокій.

— Мене турбує доля Джона, — сказав Дік.

— Доля Джона? — перепитав Дакуорт. — А, розумію, доля тієї дівчини! Обіцяю тобі, Діку, якщо до нас дійдуть чутки про весілля, ми діятимемо негайно, а до того часу або до слушної хвилини, ми зникнемо, наче тіні на світанку. Сер Деніел буде дивитися на схід, буде дивитися на захід, і ніде не побачить ворогів; клянусь небом, він подумає, що спав, і ми йому тільки приснились. Але наші з тобою чотири ока, Діку, пильно стежитимуть за ним, а наші чотири руки, — хай помагають нам всі святі, подолають зрадника.

Через два дні гарнізон сера Деніела настільки посилився, що він наважився зробити вилазку і на чолі чотирьох десятків вершників безборонно проїхав аж до села Танстол. Жодна стріла не вилетіла з лісу, нікого не знайшли в хащах, міст ніким не охоронявся. Проїхавши його, сер Деніел побачив селян, що боязко виглядали з дверей своїх будиночків.

Раптом один з селян, набравшись духу, вийшов на дорогу і, низько вклонившись, простягнув рицарю якогось листа. Сер Деніел розгорнув його, і обличчя в нього спохмурніло. Ось що він прочитав:

«Підступному й жорстокому джентльмену, серу Деніелу, рицарю.

Тепер я знаю, що ви поводили себе підступно і підло з самого початку. На ваших руках кров мого батька; відмити її вам не вдасться. Настане день, і ви загинете від моєї руки, попереджаю вас в цьому; попереджаю вас далі, що коли ви спробуєте віддати заміж за кого-небудь благородну даму, пані Джоанну Седлі, якій я дав клятву одружитися з нею, цей день настане значно швидше. Перший ваш крок до влаштування її шлюбу буде першим вашим кроком до могили.

Річ. Шелтон»

КНИГА ТРЕТЯ

МІЛОРД ФОКСХЕМ

Розділ І

БУДИНОК НА БЕРЕЗІ

З того часу, як Річард Шелтон вирвався з рук свого опікуна, минуло кілька місяців. Ці місяці були сповнені подій, дуже важливих для Англії. Партія Ланкастерів, яка в той