Іванна Желізна - Дружина мого ворога, Іванна Желізна

Розділ 18

Його губи спершу були ніжними, обережними, але з кожною секундою поцілунок ставав глибшим, вимогливішим. Я забувала, як дихати. У голові дзвеніло, ніби все моє тіло гуділо у такт одному імені: Дрейк.

Його руки знову торкнулися моєї талії, міцно, впевнено. Від того дотику по спині побігли мурашки, а коліна стали ватяними. Я вперлася в нього, не бажаючи жодної відстані. Наші тіла тягнулися одне до одного, мов магніти.

— Ти – небезпечний, — прошепотіла я, затамувавши подих, коли він відірвався від моїх губ і опустився до шиї.

— Я попереджав, — його голос був хрипким, гарячим. — Але ти все одно прийшла.

— Бо більше не могла не прийти, — я ледь чутно вимовила, дозволяючи його долоні ковзнути по моїй спині.

Дрейк поглянув мені в очі. Його зіниці розширені, дихання нерівне. Між нами ледь трималося повітря. Усе інше палало.

Його пальці ковзнули по моєму оголеному плечу, з якого сповзло пальто.

 — Хто ти зі мною, Сакуро?

 — Я? — ковтнула слину, вловивши, як його погляд обпалює шкіру. — Жінка, яка хоче тебе зараз понад усе на світі.

Дрейк посміхнувся, але в цій посмішці не було легкості, тільки жага.

— Тоді дозволь мені тебе взяти.

Дрейк не чекав відповіді. Його губи знову знайшли мої, жадібно. Його рука впевнено лягла на моє стегно, змушуючи мене тремтіти від кожного дотику. Я обхопила його за шию, притягуючи ближче. Між нами не залишилось повітря, тільки бажання.

Хвилі билися об пірс, мов підганяючи, мов зливаючись з ритмом наших сердець. Зорі над нами затремтіли, і я поклялася, що запам’ятаю цей момент, кожну його рису, кожен дотик, кожен подих.

— Як ти пахнеш… — прошепотів він, ковзаючи носом по моїй шиї. — Я міг би втопитися у цьому.

Заплющила очі. Його тіло притискалося до мого так сильно, що я відчувала кожен м’яз, кожен рух. Його поцілунки пекли. Його дотики спалювали.

Я розчинилась у ньому.

І, можливо, саме цієї ночі остаточно зрадила все, у що колись вірила.

Але в обіймах Дрейка я нарешті відчула себе живою.

***

Тихо зачинила двері, навіть не вмикаючи світла. Всередині ще дрімав спогад про дотики Дрейка, його дихання на моїй шиї, його очі, ті що бачили мене справжньою. Я посміхнулась, легенько торкнувшись пальцями губ, де досі жила його присутність.

Але мій крок не встиг відлунати, як темрява переді мною ожила.

— Сподобалося, сучко?

Я застигла.

Голос був низький. Крижаний. Ліамів.

З темряви вийшов він. У сорочці, розстебнутій на грудях, зі скуйовдженим волоссям. Очі чорні від люті. Його кулаки стиснуті так, що кістки побіліли.

— Ти думала, я ляжу спати після тих пігулок, як якийсь дід?

Я не відповіла. Просто відступила на крок. Але стіна вже була позаду.

— Охорона все бачила. Таблетки. Троянди. Його записку. Думаєш, я такий наївний і необачний?

Чоловік різко підійшов ближче й схопив мене за руку, притиснувши до холодної стіни. Його обличчя було поруч із моїм, настільки близько, що я відчувала запах його гніву, змішаний з парфумами й потом.

— Ти думала, я не знаю, куди ти ходиш? — прошипів він. — Я стежив за тобою. Кожен крок. Ти цілувалась з ним? Давала себе чіпати? Давала себе тра…

— Замовкни! — вирвалося з мене, і я одразу пошкодувала.

Його рука вп’ялась мені у щелепу.

— Що ти сказала?

Ліам підняв мене трохи вище, змушуючи стати навшпиньки. У нього на шиї смикалася жилка.

— Ти моя. Чуєш? Ти належиш мені. Ти – моя річ. Моє тіло. Моє ім’я. Я зробив тебе. Я можу й знищити.

Я хотіла кричати, але не змогла, страх стискав горло.

— Дрейк? Він грається з тобою. Йому байдуже. Він хоче знищити мене, а ти – засіб. І знаєш, що?

Ліам відпустив мене різко, і я впала на підлогу, вдарившись ліктем.

— Тепер ти не вийдеш звідси. Нікуди.

Я підвела очі. Чоловік дивився згори вниз. Холодно. Вимірюючи.

— Завтра твій телефон зникне. Твій доступ до інтернету зникне. Твоя охорона зміниться. І кожен, хто тебе побачить, знатиме: ти – власність Ліама Кроуфорда.

Я ковтнула повітря. Це був не просто контроль. Це була клітка.

— Я закрию тебе тут, як принцесу в башті. І ти сидітимеш. І думатимеш, що Дрейк врятує тебе. А він не з’явиться. Бо коли він намагатиметься, я зроблю з ним те, що зроблю з тобою, якщо ще раз глянеш на нього, як сьогодні.

Ліам пішов геть. Але перед тим зачинив двері й повернув ключ. Я почула звук замка.

Я залишилась у темряві. І тільки одне стукало в моїх грудях:

Ні. Я не твоя.

Я вже не твоя.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍