Іванна Желізна - Дружина мого ворога, Іванна Желізна

Розділ 19

Телефон задзвонив раптово. Я глянув на екран, номер невідомий, але внутрішньо я вже знав, хто це.

— Слухаю.

— Ти, клятий виродку, — гарчання долетіло до мене, як удар по щелепі. — Ти чіпав мою жінку?

Ліам.

Я мовчав.

— Ти, наволоч, думаєш, що можеш забрати в мене те, що належить мені?!

Його голос тремтів від люті. Я чув, як Ліам важко дихає. Мабуть, ходить колами. Мабуть, зриває на меблях свій контроль.

— Я знаю, що ти зробив. Знаю, де вона була. І знаєш що? Якщо ще раз хоч торкнешся її, я вирву тобі серце голими руками. Чуєш мене?

Ледь помітно усміхнувся. Не з радості. Від гіркого передчуття.

Він знає.

— Не смій думати, що я боюся тебе, Дрейку. Ти не привид. Ти не демон. Ти просто чоловік, який захопився не тим, чим слід. І я тебе зітру. Як міль стирає тканину: повільно, але до останньої нитки.

Я не відповів. І саме це його розлютило ще більше.

— Це ще не кінець! — закричав він. — А тільки початок!

Зв’язок обірвався.

Кілька секунд я сидів мовчки, вдихаючи повітря крізь зціплені зуби. Ліам знає. Він усе знає. І Сакура з ним.

Я дістав телефон і набрав:

— Х'ю. Приїжджай. Зараз.

***

Хвилин через п’ятнадцять Х'ю стояв у моєму кабінеті. Усе ще сонний, у куртці накинутій поверх футболки.

— Щось трапилось?

Я кивнув. 

— Запускайте третій та четвертий етапи.

Х'ю підвів брову:

— Серйозно? Ти певен, що час?

— Ліам знає про мене і Сакуру. Це означає, що вона зараз у небезпеці. А я не збираюсь чекати, поки її зламають. Ми валимо його швидко і без милосердя.

Я підвівся й почав ходити кабінетом.

— Ми зливаємо внутрішню інфу. Поширюємо документи. І запускаємо нашого "щура", агент вже всередині. Він виявить зраду в найближчому оточенні Ліама. Змусимо його параноїдально сумніватися в кожному. Почнеться розпад імперії.

Х'ю вже відкривав планшет і вмикав системи комунікації.

— Чому ти його просто не пристрелиш?

Я зупинився. Міцно стиснув кулак.

— Публічна ганьба. У нас є відео, документи, покази. Він змусив Сакуру вийти за нього. Усе виводимо на публіку. Розгортаємо історію: монстр у костюмі, який викрадає жінок, тримає їх у золотій клітці. Для такого, як він – це смертельний вирок. Репутаційний крах.

— Ризиковано. Вдарить боляче по ньому, але і по тобі можуть копнути.

— Нехай копають. — Я глянув у вікно. — Я не боюся болю. Я боюся втратити її.

Х'ю кивнув. Серйозно.

— Розпочинаю.

І в ту ж мить, поки його пальці торкались клавіатури, почалося зворотне відлічування.

Машина запрацювала. І час пішов.

На знищення.

***

Я сиділа на краю ліжка, у тиші, що дзвеніла гучніше за крики. Переді мною дзеркало. Вигнуте, дороге, з фігурним краєм. Моє відображення в ньому здавалося мені чужим.

Чужа жінка з блідою шкірою, скуйовдженим волоссям і синцями на шиї. Мої пальці тремтіли, коли я торкалася цих міток: доказів сили, яку він вирішив знову застосувати.

Ліам більше не стримувався. А головне, більше не прикидався. Монстр зірвав маску.  І що найгірше, я залишилась із ним наодинці.

Мій старий телефон, той, у якому були всі повідомлення від Дрейка, усі фото, усі сліди свободи, лежав тепер у Ліама в кишені. Він знайшов його. 

Він посміхався, коли читав. Посміхався і бив. А я стояла. Мовчала. Дивилася просто в його очі. І не здригалася.

— Хочеш побачитись з ним? — питав Ліам, хрипко, притискаючи мене до стіни. — То подивися на себе. Отака ти його варта? Хвойда з синцями?

Я мовчала і дивилась повз нього. Не виявила жодної емоції. Бо мені вже було не страшно.

Механізм запущено.

Дрейк попередив. Вказав шлях. І я зробила свій крок.

У цьому палаці із каміння і брехні почалась тріщина. І вона розповзалася щодня.

Ліам ще не бачив цього. Він гадає, що виграв. Що я, всього лише дівчина, яку він замкнув у золотій клітці. Без телефону. Без вибору. Без права на втечу.

Але він не знає головного. Мій вибір уже зроблено.

Я розправила плечі. Підійшла ближче до дзеркала, обережно торкаючись обличчя. Так, мої губи опухли. Так, на шиї сліди. Але очі… мої очі не належали жертві.

Я посміхнулась своїм відображенням. Тонко. Майже по-дрейковому.

— Ти мертвий, Ліаме. Ти просто ще не знаєш цього.

Навіть якщо мені не судилося побачити той момент.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍