Іванна Желізна - Дружина мого ворога, Іванна Желізна

Я підійшов ближче, став за нею. Її тіло трохи притислося до мого, і вона не відступила. Лише озирнулася, очі у вогні, а в них ховалась гроза.

— Ти розумієш, — сказав я, нахилившись до її вуха, — що якби міг, я б викрав тебе вже зараз і не віддав би ніколи?

Вона ледь усміхнулась, але не відповіла.

Я торкнувся її щоки пальцями, повільно, з насолодою. Її шкіра була теплою, м’якою. Моя долоня ковзнула по обличчю, вниз по шиї. Я вдихнув аромат: ніжний, трішки гострий.

 Несвідомо залишив на шиї поцілунок. Потім ще один. І ще.

Сакура потягнулася до мене. Її пальці лягли на мій торс, прослизнули під піджак. Вона тремтіла, чи то від холоду, чи від потягу. А, можливо, від обох одночасно.

— Тобі не страшно? — спитав я, ковтаючи її погляд.

— Страшно, — зізналася вона. — Але ще більше хочеться.

Слова вдарили точніше за кулю. Я різко притягнув її до себе, втиснув у своє тіло, і наші губи знову злилися. Поцілунок був гарячим, нестримним. Я відчував її до кінчиків пальців. Вона відповіла мені з такою силою, що зник весь світ, залишилися тільки наші тіла, наші бажання, наші зради, наші гріхи.

Сакура – моя отрута. І я п’ю її добровільно.