Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

13 розділ

   Я поверталася в гуртожиток, але дійти так і не встигла. Ледве піднялася сходами головного холу, одразу ж зустрілася з Ріною. Дівчина одразу підхопила мене під руку і потягла до їдальні. І поки ми туди мовчки йшли, я помічала на собі дуже багато осудливих поглядів.

   Дівчата в темній формі перемовлялися і були готові вбити мене на місці, якби не заборона їхнього короля. Явні зміни помітили всі, і наші, і цілителі. Хтось намагався зрозуміти в чому справа, а комусь просто було байдуже на все це.

   Я хоч і намагалася здаватися незворушною, ні до чого не причетною, але все одно відчувала, як на губах горить вогнем поцілунок. І адже після нього щось явно змінилося. Десь глибоко в моїй свідомості, в моїй душі, в моєму серці. Але поки що серйозних змін я не відчувала.

   Опинившись у їдальні, сіли за стіл, де вже снідали Вімла і Сунра. Дівчата про щось жваво спілкувалися, і, здається, щось яро обговорювали. Але щойно ми сіли до них за стіл, як одразу замовкли і подивилися на нас запитально.

 - Ти зробила це? - прямо поцікавилася в мене Вімла.

 - Що? - я тут же як на голках підскочила, запитально піднявши брову.

 - Поговорила з Ларіоном? Вирішила проблеми, що виникли? - уточнила дівчина.

 - А, ти про це, - видихнула я, і навіть трохи розслабилася.

 - А що, було щось іще, чого ми не знаємо, і що нас може здивувати? -тут же приєдналася до розпитувань Ріна.

   Якщо чесно, я зовсім не збиралася розповідати про нашу з Ларіоном розмову. Або тим більше про те, що він мене поцілував. Та ще й так нахабно, немов я вже давно йому цілком і повністю належу. Мене страшенно дратувало це, моторошно дратувало, але в глибині душі підкорювало. Чим? Я й сама поки що не знала, але обов'язково в усьому розберуся.

 - Було багато чого цікавого і неочікуваного, - почала розповідати я. - Найголовніше, це те, що ні мене, ні вас більше ніхто чіпати не стане. Хоча, я точно не впевнена, чи всі студенти дотримуватимуться цього наказу. Щодо решти, їм буде не солодко, - відповіла я і ту ж таки почала снідати.

 - Тобто, основне питання вирішити так і не вийшло? - трохи засмутилася Ріна.

 - Ну, як сказати, - продовжила я, пережовуючи тости з маслом. - Утрясти війну, можливо, шанс і є, але я не впевнена, що все вийде, навіть якщо я пожертвую собою. Я не з тих героїв, які віддають себе на поталу, заради блага і щастя інших, вибачте, - треба якнайшвидше поснідати і забиратися звідси подалі.

 - А чому студенти факультету темних так дивно дивляться на тебе? - нарешті помітила Вімла.

 - Навіть не питайте, - я доїла тости і вже збиралася все це запити чаєм.

   Але хтось із натовпу встиг зачарувати мою чашку, і весь її вміст просто вибухнув у мене перед обличчям. А сама чашка раптом відростила ноги, і так спритно кудись поскакала, що я навіть отямитися не встигла. Вставши з-за столу і обтрушуючись від крапель, раптом відчула наближення чогось небезпечного. Встигла тільки повернутися і помітити темний згусток магії, що мчить на мене.

   Але, перш ніж він дістався цілі, розтанув як дим, а поруч зі мною з'явився Ларіон, власною персоною. Уся їдальня поринула в ідеальну тишу. Кожен із присутніх студентів спостерігав за нами як за чимось дуже особливим.

   Хоча, чому це я так дивуюся? Щось дивне і справді зараз відбувалося. Король факультету темних заступився за студентку ворожого факультету. Він знешкодив атаку своєї ж однокурсниці, дивлячись на неї зараз так, наче готовий розмазати по стіні, як комашку.

      За кілька кроків від нас стояла Кіра, дівчина, яка явно не рівно дихає до свого короля. Але хіба розумно злити його і нападати на ту, яку він заборонив чіпати? Невже вона не боїться його, або ж прийдешніх наслідків? Навіть мені було б страшно злити такого сильного студента як Ларіон.

   Блондинка підійшла до нас і тут же отримала ляпас по обличчю. Відлуння від удару розлетілося по всій їдальні. У цей момент навіть мені її шкода стало, чесне слово. Інші студенти почали тихо перешіптуватися, обговорювати ситуацію, що виникла. А я не знала, що мені робити і як далі чинити. Адже це ненормально, абсолютно не нормально. І Кіра цього явно просто так не залишить.

 - Я ж сказав, що попереджаю тільки один раз, - заговорив Ларіон, і всі тут же знову затихли. - Я вирішив не карати тебе, зробити поблажку, адже ти одна з довірених мені людей. Але, виявляється, ти це сприйняла як мою якусь слабкість. І, найімовірніше, подумала, що подальша непокора тобі теж зійде з рук. Зараз же повертайся в наш гуртожиток і склади свої повноваження старости. Або ж збирай речі і вирушай додому, - судячи з виразу обличчя Кіри, такого розкладу вона зовсім не очікувала.

 - Ти заступаєшся за цю студентку і гониш мене через неї? Я ж стільки часу була твоєю правою рукою, довіреною особою і навіть найкращим другом. А зараз, щойно це непорозуміння раптом опинилося тут, стала ворогом? - у блондинки з очей покотилися сльози. А з боку чулися запитання.

 - Чому він заступився за свого ворога?

 - Чому він так принижує свою студентку?

 - Що цих трьох пов'язує?

   На мене дивилася купа людей, і погляди ці були не найдоброзичливіші. Здавалося, що негатив і злість сочилися навіть від одногрупників. Вони заздрили? Боялися? Що взагалі зараз відбувається?

 - Тоді я відповім усім і одразу, щоб більше не виникало непорозумінь і косих поглядів, - але до нас одразу ж попрямував Сідрік.

 - Не смій! - ось тільки його заборона мало що зараз вирішувала.

 - Венді унікальна людина, особливий маг, і доволі рідкісне явище, яке трапляється в нашому світі. Вона може торкатися і використовувати карти всіх видів. Може вчитися на будь-якому факультеті, і навіть на кількох одночасно. Усе залежить від її особистого бажання, - і подивився на мене так, немов це щось означало.

 - От і славно, отже, нехай негайно обирає, до якого факультету вона належить, - підскочила тут же одна зі студенток мого факультету.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍