Стефані Гарбер - Каравал

ти була іншої думки, проходячи повз ті дурнуваті окуляри.

— Які окуляри?

— Ну ті, різнокольорові, що бачили майбутнє.

Тепер Скарлет пригадала: її вони дійсно зацікавили, але здивувалась, що цей факт не пройшов повз Джуліанову увагу.

— Якщо хочеш, заходь досередини, а я тим часом пошукаю тут підказку, — Джуліан ніжно поплескав її нижче спини і підштовхнув уперед. Скарлет вже хотіла заперечити, що одягнути окуляри й зайти до темного шатра з майже голим юнаком — це не одне й те саме. Проте вчора вона й так проґавила Теллу через надмірний страх.

Якщо третю підказку треба заробити, можливо, їй вдасться роздобути інформацію про майбутнє. Про те, де шукати Теллу.

— Хочеш піти зі мною? — запитала Скарлет.

— Я би волів, щоб моє майбутнє лишалося сюрпризом, — Джуліан кивнув головою в бік шатра для поцілунків. — Коли закінчите, зустрінемось ось там, — і зі сміхом послав їй повітряний поцілунок. Скарлет вже навіть подумала, що нещодавня незручна ситуація була лише витвором її уяви.

— Не впевнений, що згоден із цим, — промовив молодик з татуюваннями.

Скарлет могла заприсягтись, що вона нічого не промовила вголос. Маячня, цей чоловік точно не міг прочитати її думок. Ймовірно, він лише припускав, що це твердження можна застосувати до будь-якої з її думок. Це один спосіб заманити її до темного шатра.

15

критий татуюваннями молодик представився Найджелом. Він провів Скарлет вздовж лискучих стін шатра сходами, що вели до ложа, встеленого подушками. Тут було курно від свічок та ладану.

— Сідай, — вказав Найджел.

— Гадаю, мені ліпше постояти, — море подушок надто вже нагадувало ліжко у номері «Кришталевої змії». На мить вона подумки знову перенеслася до Джуліана, котрий розпластався на ліжку й розстібає ґудзики.

Коли вона знову поглянула на подушки, Найджел прибрав достоту тієї ж пози: він розставив оголені руки на подушках, від чого дівчині захотілося якомога швидше чкурнути звідсіля.

— Де магічна куля? Чи карти для ворожіння? Найджел посміхнувся лиш краєчком губ — цього вистачило, щоб змусити Скарлет підійти ближче до сходів. — Надто вже ти полохлива.

— Ні, лише обережна, — відказала Скарлет. — Намагаюсь зрозуміти, що до чого.

— Бо ти боїшся, — він повторив, дивлячись на Скарлет так, ніби намагався переконати, що йшлось не лише про її зволікання перед тим, як зайти до його шатра. — Твій погляд і досі сфокусований на замку, що на моїх губах. Ти почуваєшся в пастці. Нема тобі спокою, — Найджел указав на серце з іншого боку рота. — Твій погляд припав також сюди. Ти хочеш любові й захисту.

— А хіба не всі дівчата цього прагнуть?

— Не можу говорити від імені кожної, але більшість людських очей прикуті до інших речей. Чимало хоче влади, — пальцем з татуюванням кинджала Найджел показав дракона на животі. — Інші хочуть задоволення, — провів рукою по стегнах, де булі зображені шалені циркачі. — Ти на цьому не зосередила свій погляд.

— То ось як ви віщуєте майбутнє? — заінтригована Скарлет підійшла ближче. — Використовуєте малюнки на своєму тілі, щоб читати людей.

— Я б їх назвав дзеркалами. Майбутнє мало чим відрізняється від минулого. Воно в основному вже визначене, але здатне змінюватися...

— Я думала, навпаки, — мовила Скарлет. — Минуле визначене, а майбутнє ще можна змінити.

— Ні, якраз майбутнє змінити набагато складніше, ніж ти уявляєш.

— Отже, виходить, усе визначено наперед? — Скарлет це зовсім не сподобалося. Вона завжди думала, що хороші люди отримують в нагороду хороше життя. А як виявиться, що вона безсила перед долею, то це позбавить дівчину будь-якої надії, зробить її безпорадною. Для Скарлет доля асоціювалась зі збільшеною, всемогутньою версією батька, котра крала її право на вибір, контролювала життя, не беручи до уваги її почуття. Доля означала, що все у своєму житті вона робила намарно.

— Ти з головою пірнаєш у страх, — вів далі Найджел. — Твій страх перед долею стосується лишень минулого. Наше майбутнє можна передбачити тільки тому, що можна передбачити наші вчинки, земних істот. Візьмімо за приклад кота й мишу, — Найджел показав тильний бік руки, де рудуватий кіт простягнув свої пазуристі лапи до миші в чорно-білу смужку.

— Коли кіт бачить мишу, він неодмінно полюватиме на неї. Якщо тільки самого кота не переслідує ворог, наприклад, собака. Так само й ми. Майбутнє знає наші прагнення, якщо тільки щось більше постане на нашому шляху, — Найджел вів пальцем до темно-синього капелюха на зап’ясті, а Скарлет зачаровано спостерігала. Він виглядав майже як той, що був на Легенді у її сні. Це змусило пригадати часи, коли усе, чого вона жадала — отримати лист од нього.

— Щоправда, певні речі можуть змінити хід подій, та переважно майбутнє визначене, — продовжив Найджел. — Я не передрікаю долю, а спостерігаю за людськими найпотаємнішими бажаннями. Кожна людина здатна змінити долю, якщо має досить сил боротися за те, що прагне понад усе.

Скарлет відірвала погляд від циліндра й помітила посмішку Найджела:

— Тобі ж не дає спокою цей капелюх?

— Та, власне, я не на нього дивилась, — Скарлет не знала, чому їй було соромно. Хіба тому, що вона мусила цієї миті думати про Теллу, а не Легенду. — Я розглядала інші малюнки на вашій руці.

Звісно, Найджел їй не повірив. Він ще ширше посміхнувся, від чого посмішка його більше скидалася на звіриний вишкір.

— Отже, чи готова ти почути про своє майбутнє?

Скарлет переступила з ноги на ногу, помітивши, як дим слався від подушок до її ніг. І знову не розрізнити, де гра, а де реальність. Найджелові слова несли більше сенсу, ніж вона сподівалась. Дивлячись на вогнедишного дракона на животі, вона згадала батька, його деструктивне бажання влади. Шалені веселощі на Найджелових стегнах змусили подумати про Теллу — її потребу в задоволенні з метою загоїти душевні рани. І він мав цілковиту рацію щодо замка і серця на вустах.

— Скільки це мені коштуватиме?

— Лише кілька питань, — Найджел змахнув рукою, підштовхнувши до неї клуби фіолетового диму. — Я ставитиму запитання, на кожне ти відповідаєш правду, і лише тоді отримаєш від мене відповідь.

Судячи зі сказаного, усе просто.

Він хоче лишень поставити кілька запитань.

Не її первістка.