Любомир Андрійович Дереш - Спустошення

Із підносом для чайної церемонії повернувся Рубен.

— Рубен-джан, здравствуй!

— О, встреча с большой душой — всегда праздник! — обійнявшись на радощах з гостем, Рубен вручив йому брикет пу-еру. —Это черный пуэр, по-китайски «шу». Очень неплохой... немного терпкий.

Віктор підніс брикет до носа, щоби вдихнути аромат і в захваті застогнав.

— О Господи... Сегодня вечером будет нечто! Я уже закупил себе пряников!

Перш ніж Віктор розкланявся, вони з Федором встигли обмінятися контактами.

— Мені здається, нам буде про що поговорити, — сказав йому Федір. — Як Вас записати?

— Виктор Чиж, — відповів він, ховаючи кругляк пуеру у сумку.— Киевская психоинженерная гимназия.

Віктор пішов, і вони залишилися з Рубеном удвох. Рубен присів біля підноса і розпочав чайну церемонію. Вигляд у Рубена, зайнятого глиняними чайничками, був як у персонажа з раджастанської мініатюри: тонкі, наче з-під пензля майстра, риси обличчя — брови дугами, великі очі — не то могол, не то індус — весь його стан виражав молитовну зосередженість. Молитва ця була тихою, піднесеною, від якої здіймалися у здивуванні брови.

Ми випили по першій піалці й обмінялися кількома незначущими фразами про наших спільних знайомих. Чай розкривав свій смак і ми стали говорити про занепад старого світу і можливі траєкторії для нового суспільства, про тероризм і нову духовність, про лібералізм, атмосфера закуття згустилася і я наважився спитати те, заради чого я й приїхав сюди:

— Так що означає «повірити»? — скашлянувши, я озвучив те, що муляло мене останні тижні. — Що означає стати на шлях?

— Повірити — означає побачити, що все має якесь значення особисто для тебе. Одне з імен Шиви — Пашупатінат, — сказав Рубен. — Пашу — означає «худоба», а паті — «повелитель». Є цілий орден пашупатів. Вони поклоняються Шиві як Пашупатінатгу — Тому, хто скеровує худобу в правильному керунку. Якщо люди не шукають Шиву, все інше, чим вони займаються, зводиться до їжі, сексу, сну й піклування про безпеку. Тільки, скажімо, поняття «сон» у нас розширене. Наприклад, польоти в космос — це сон. Література, кіно, живопис — це сон. Шива цим якраз і займається — він посилає страждання, щоби розбудити нас. Тільки коли люди самі починають шукати трансцендентне, в них пробуджується щось справжнє, а до цього — це все тільки сон, в якому нам сниться, що ми прокинулись. В цей сон можуть пробитися тільки страждання. Страждання допомагають усвідомити, що людське положення є підлеглим, приводять до тями. А віра допомагає побачити в них зміст. Допомагає нам перестати бути тваринами. У такий спосіб Шива допомагає нам стати на шлях.

— А що там, у кінці шляху?

— Там — зустріч. Ти приходиш до Початку, і бачиш, звідки все це взялося і навіщо. Все стає ясно і легко, і ніщо більше не затьмарює тебе. Там усі відповіді. Все, що ти шукав коли-небудь — там. Все, чого ти бажав. Всі мрії — вони були лише про це, просто ти цього не знав.

Я кивнув, і ми надовго замовкли. Тиша ліпилася так легко, наче то був теплий віск.

— Скажи, Рубену... а у тебе це траплялося?.. Воно?.. — я не уточнював, що саме— «воно», тому що обстановка у нас достатньо інтимна і слова раптом стали важити дуже багато і без пояснень. «Воно» означало — «велика переміна». Грандіозний досвід свідомості. Бачення Бога. Осягнення Неосяжного. Самадгі. Щось таке, після чого ти вже не можеш бути таким, як раніше. Щось, чим діляться тільки з найближчими людьми. Розказати про це чужому, котрий не зрозуміє, — все одно, що здійснити святотатство. Рубен знову налив мені чаю й скористався з паузи, аби зважити, чи варто поділитися своїм сокровенним.

— Я їздив цієї зими на Кумбга-мелу в Індію. В Аллахабаді проходить, а Маха Кумбга-мела, велика Кумбга-мела, раз на сім років буває... Багато йогів збираються в одному місці. Які тільки хочеш — аскети, бабаджі різні, капаліки, натхи, агхори, тантрики, наги, пітамбари... Зовсім голі, в пов’язках, в одязі... Десь до сорока мільйонів людей, кажуть, з’їжджаються. Ми поїхали туди з духовними братами, там мав бути наш духовний учитель.

Рубен зупинився, підбираючи слова. Очей він не підводив, ніби сам не вірячи, що розказує це мені.

— Я зайшов якось у шатро до правильного бабаджі, і він просто сказав мені кілька слів. Після цього я сім днів не виходив із шатра, не говорив ні слова. Просто перебував у цьому. Тому що це було воно... Ні часу, ні імені, ні боргів — просто Воно. Повнота... Те, що пронизує все... Всі світи... Така свобода... А потім це почало згортатися і я став повертатися. Я зрозумів, що мені ще не час. Але, все одно, те, що прийшло тоді... воно повністю перевернуло мене... Розуміння практики, розуміння, для чого це все... Розуміння, що воно нікуди більше не зникне від мене, ніколи... Що це вже кінець шляху... Потім у мене з’явилися варіанти залишитися там, у Харідварі, в ашрамі. Я вже не планував повертатися в суспільство. Але мене щось потягло ще сюди. Мабуть, не всі справи закінчив тут, — Рубен знизав плечима, все ще не підводячи погляду. Його руки знову спритно розлили чай по глиняних горнятках-наперстках, а останні краплі полили на голову маленькому нецке-мудрецю. — Тому наразі — пуер, книжки і хороше товариство. Долити тобі ще?

* * *

Вони попрощалися з Рубеном тихо, майже без слів. У цьому — спосіб зберегти післясмак. Рубен подарував йому маленький кругляш пуеру з ароматом китайсько-монгольського кордону і розкосими червоними ієрогліфами на пергаментній обкладинці й тепло обійняв на прощання. Федір тихо обійняв Рубена у відповідь.

Щоб умістити в себе почуте, він ще довго петляв по центру, аж поки не зупинився біля Дружби народів і не просидів там до синіх сутінків, докуривши пачку сигарет. І лише потому він наважився повертатись додому.

У коридорі квартири стояв запах свіжої випічки.

Біля велосипеда він побачив знайомі зношені шльопанці, в яких до нього прийшла Смирна — на вулиці вже стало надто холодно, аби виходити в них гуляти.

— Женя? — спитав Федір.

На кухні він застав її, згорнутою клубком на бамбетлі. Вкрившись тонким пледом, вона спала. Поруч лежала книжка, на столі — горнятко з чаєм, а біля духовки — присипана цукровою пудрою гора пиріжків. Вона здригнулася від його голосу і різко підняла голову.

— Тс-с-с, все гаразд, — заспокоїв він. — Я вже прийшов.

Вона сонно вронила голову назад на бамбетель.

— Покуштуй пиріжки, там є з овочами також, — відповіла вона, не розтуляючи очей. — Я трохи ще подрімаю, бо щось