Світлана Прокопенко - За лаштунками оплесків, Світлана Прокопенко

Час від часу до них приходив пан Іван Петрович, вже зовсім сивий, але все такий же добродушний та мудрий. Він обожнював Оленку, розповідав їй цікаві історії про великих музикантів, грав з нею в шахи та завжди приносив їй якісь маленькі подарунки.

"Я бачу, що яблучко від яблуньки недалеко впало," – усміхався він, спостерігаючи за тим, як Оленка наспівує якусь мелодію, сидячи за іграшковим піаніно. – "У неї є музика в крові."

Софія та Данило перезиралися з усмішками. Вони були щасливі бачити, як їхня донечка зростає в атмосфері любові та творчості, як відлуння їхнього минулого знаходить своє відображення в її дитячих очах, зустрічаючись з променями нової надії на щасливе майбутнє. Їхня мелодія кохання продовжувала звучати, збагачуючись новими нотами – нотами батьківської гордості та безмежної любові до своєї маленької Оленки. І в цьому звучанні вони знаходили справжній сенс свого життя, свою вічну гармонію.