IMSS - Та, що вистрілила у його серце , IMSS

— Живий, — відповів Віктор, його голос був холодним і непроникним, — і я прийшов за тим, що належить мені.

Іларія підняла погляд на чоловіка, але її обличчя залишалося спокійним і зосередженим. Вона знала, що це не просто повернення колишнього ворога. Це було більше, ніж просто фізичне відродження.

— Чого ви хочете від нас? — запитала вона.

Віктор мовчав кілька секунд, потім, наче роздумуючи, підняв руку. Під її рухом простір навколо них змінився: перед ними виникли ще двоє людей, їхні обличчя і погляди видавали незвичайну силу, і це була не просто магія — це була сама суть темряви. В одному з них Девід впізнав Міхаїла — стародавнього знайомого свого батька, людини, яка завжди була таємничою і непередбачуваною. Але його обличчя було змінене, розіпнуте жорстокими чарами.

— Віктор, Міхаїл, — прошепотіла Іларія, — ви не мали б бути тут.

Віктор усміхнувся, і цей вираз здався Девідові зловісним, як натягнута струна.

— Ні, Іларіє. Місце ваше, і ви його заслуговуєте. Ми прийшли не за вами. Ви є просто частиною нашого плану. А тепер ми заберемо те, що було загублене.

До того ж, хтось ще приєднався до цієї компанії. Затуманений, ледь видимий фігур, його контури виглядали як тіні від ліхтарів, які випадково потрапили в повітря. Це була жінка, що виглядала старою і молодою одночасно. Її обличчя було покрите складними рунічними малюнками, і її погляд був настільки глибоким, що здавалось, ніби він може проникнути в саму суть будь-якої істоти.

— І ти, Люсіана, — промовила Іларія, коли побачила її. — Я повинна була знати, що ти повернешся.

Люсіана, така ж темна і незбагненна, як всі інші, зробила крок уперед. Вона була відомою не лише своєю красою, а й тінню, яка завжди супроводжувала її. Її погляд був холодним і пронизливим, а на обличчі грала посмішка, яка не могла бути щирою.

— Ви недооцінюєте мене, — сказала Люсіана, її голос був глухим і туманним. — Це вже не ваша битва, Іларіє. Це наша.

Темрява навколо них стала ще густішою, і відчуття того, що все, що вони бачили і чули, було частиною одного великого плану, почало повертати їм душі в суцільну непевність.

Девід відчував, як його серце стає важким. Здається, що всі ці роки, коли він думав, що це все лише старі кошмари, виявлялися лише відголосками того, що мало статися. І це не було випадковим. Кожен їхній рух, кожен крок в цьому місці був частиною чогось набагато більшого. І тепер вони стояли тут, серед людей, яких вони вважали загубленими для світу, але вони повернулися.

Зараз вони стояли у вогні, в центрі цього змінного світу, і магія навколо них була такою сильною, що навіть сама реальність здавалась нецілісною.

— Ви справді думаєте, що це можна зупинити? — запитав Віктор. — Ви запізнились. Тепер це наш світ.

Іларія і Девід глибоко вдихнули, розуміючи, що це не просто фізична битва. Це була боротьба за їхні душі, за все, що вони знали. І саме тепер їм потрібно було вирішити, чи вони здатні побороти це зло.