Філіп Кіндред Дік - Убік

«Але, — думав Чип, — Ел має рацію. Нічого з цього не вийде. Пет, або й навіть щось гірше, прийде туди і знищить мене. Я приречений — так, як це слово розуміли в класичну епоху». У його збуджену виснажену свідомість увірвався образ: пташка/бпіймана у тенета. Над цим образом нависав час, і ві^ того ставало страшно. Цей його аспект видавався буквальним та реальним. А також, як він гадав, пророчим. Однак він ніяк не міг до кінця збагнути чому. «Монети, — думав Джо. — Виведені з обігу, відхилені автоматом. Тепер це просто предмети колекціонування. Як ті, що лежать у музеях. Вся справа в цьому? Важко сказати». Він насправді не знав.

— Mors stupebit, — співали без упину голоси, — еt natura, cum resurget creatura, judicanti responsura.

Розділ 8

Замучили фінансові труднощі? Зверніться до співробітниці з найближчого відділення «Убік: заощадження та кредити», і вона допоможе вам навести лад у ваших боргах. Припустимо, ви позичаєте п’ятдесят дев’ять поскредів під фіксований відсоток. Зробивши необхідні підрахунки, в підсумку ми отримуємо...

Денне світло заливало елегантну готельну кімнату, увиразнюючи величні форми, котрі, як побачив Джо Чип, протерши очі, були частиною інтер’єру: великі, вручну розписані портьєри з неошовку, на яких було зображено шлях людини від одноклітинних організмів кембрійського періоду до перших польотів важчих за повітря апаратів на початку двадцятого сторіччя. Пишний туалетний столик із псевдочервоного дерева, чотири барвистих криптохромованих регульованих стільці... Все ще трохи спантеличений після сну, Джо захоплено розглядав розкіш готельного номера, а тоді, здригнувшись від відчуття гострого розчарування, раптом усвідомив, що Венді так і не постукала в його двері. Або ж він не почув, бо спав надто глибоким сном.

Так нова імперія, де він мав би владарювати, зникла, щойно з’явившись.

Відчуваючи тягар гнітючої печалі — залишок попереднього дня — він вибрався з ліжка, відшукав свої речі й одягнувся. Було холодно, незвично холодно. Він помітив це й задумався, що б ця холоднеча могла означати. Тоді підняв слухавку й набрав службу обслуговування.

— ...помститися йому, якщо це можливо,— пролунало зі слухавки. — Спершу, звісно, потрібно з’ясувати, чи був до цього причетний Стентон Мік, чи проти нас діяв звичайний гомосимулякровий замінник. І якщо це так, то чому; а якщо ні, то як...

— Голос бубонів далі, розмовляючи з самим собою — не з Джо. Здавалося, він зовсім не помічав його присутності, так немов Чипа не існувало.

— З усіх наших попередніх звітів, — мовив голос, — випливає, що Мік зазвичай веде справи належним чином й дотримується усіх юридичних та етичних принципів, прийнятих у Сонячній системі. Зважаючи на це...

Діко поклав слухавку і якусь мить стояв похитуючись від запаморочення і намагаючись прийти до тями. Це був голос Ранситера. Поза будь-яким сумнівом. Він знову підняв слухавку:

— ...позов Міка, а він може собі це дозволити й звик до судових процесів такого штибу. Звісно ж, слід проконсультуватися з нашим юридичним відділом, перш ніж подавати Асоціації офіційний звіт. Нас можуть звинуватити у наклепі, якщо ми піддамо цю подію розголосу, а підстави для позову за звинуваченням у неправомірному затриманні виявляться...

— Ранситере! — голосно сказав Джо.

— ...ймовірно, будемо нездатними перевірити щонайменше...

Джо поклав слухавку.

«Нічого не розумію»,— сказав він собі.

Увійшовши до ванної кімнати, він змочив обличчя крижаною водою, причесався безкоштовним гігієнічним готельним гребінцем, а потім, трохи повагавшись, поголився безкоштовною гігієнічною готельною одноразовою бритвою. Наніс безкоштовний гігієнічний готельний лосьйон після гоління на підборіддя, шию і щелепи, розгорнув гігієнічну безкоштовну готельну склянку й напився води.

«Невже мораторіуму врешті вдалося його пробудити? — подумав він. — І приєднати до мого відеофона? Якби Ранситер прийшов до тями, то захотів би поговорити зі мною, напевне, більше, ніж із будь-ким іншим. Але якщо це так, то чому він мене не чує? Чому комунікація відбувається лише в одному напрямку? Чи це лише тимчасова технічна проблема, яку вдасться виправити?»

Повернувшись до відеофона, він вкотре підняв слухавку, щоб зателефонувати у мораторіум «Любі браття».

— ... не ідеальний кандидат на керівника фірми, зважаючи, зокрема, на його численні особисті негаразди...

«Я не зможу подзвонити, — усвідомив Джо. Він поклав слухавку. — Я навіть не можу додзвонитися адміністратору».

В кутку великої кімнати почувся дзвінок і лункий механічний голос сказав:

— Я ваш безкоштовний газетомат. Така послуга надається виключно мережею вишуканих готелів Rootes на Землі та її колоніях. Просто оберіть потрібну рубрику новин, і за кілька секунд я надам вам свіжу, найактуальнішу інформацію, підібрану під ваші персональні вподобання. і повторюю: все це абсолютно безкоштовно!

— Гаразд, — Джо рушив до автомата. «Можливо, на цей момент, — міркував він, — звістка про вбивство Ранситера вже облетіла світ. Агенції новин постійно від- стежують, хто прибуває до мораторіумів». Він натиснув кнопку, яка позначала рубрику «Важливі міжпланетні новини». Апарат почав миттєво видавати заповнений текстом аркуш, який Джо одразу взяв до рук.

«Жодної згадки про Ранситера. Ще зарано? Чи Асоціації вдалося приховати його смерть? Або Ел? Може, Ел підсунув кілька поскредів власнику мораторіуму?» Проте всі гроші Ела були у нього. Ел нікого не зміг би підкупити.

В двері номера постукали.

Поклавши гомеозету, Джо обережно прокрався до дверей, думаючи: «Це, мабуть, Пет Конлі. Вона мене вистежила. З іншого боку, це може бути хтось із Нью-Йорка, щоб забрати мене звідси. Теоретично, — припустив він, — це могла б бути навіть Венді. Хоча це малоймовірно. Не зараз, не так пізно.

Це також міг бути найманий вбивця, присланий Гол- лісом. Можливо, він вбиває нас одне за одним».

Джо відчинив.

Тремтячи від зніяковіння, нервово зчепивши свої пухкі руки, у дверях стояв Герберт Шьонгайт фон Фоґельзанґ.

— Я просто не розумію, містере Чип,— пробурмотів він. — Ми позмінно пропрацювали цілу ніч. Але не отримали ані найменшого сигналу. Втім, ми зробили електроенцефалограму, яка свідчить про слабку, однак безсумнівну мозкову діяльність. Тобто післяжиття є, та ми не можемо до нього підключитись. Ми вже прозондували кожну ділянку кори мозку. Сер, я не знаю, що ще ми можемо зробити.

— Ви зафіксували якісь ознаки мозкового метаболізму? — запитав Джо.

— Так, сер. Ми запросили експерта з іншого морато- ріуму, і він його виявив за допомогою свого обладнання. Метаболізм у нормі. Саме такий, якого слід очікувати одразу після смерті.

— Як ви дізналися, де я? —