Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Кожний має таємницю

Останні тижні Лукар жив у цьому містечку в дешевому готелі, щоночі напиваючись у клубі «НЕМО». Бували вечори, коли він отримував прочуханки від місцевих драенів, яким не подобалася його присутність, але йому було байдуже. Життя втратило сенс, а апатія стала його постійною супутницею.

Ребека підійшла до його столика й тихо промовила:

— Може, тобі вже час повернутися в зграю?

Лукар навіть не повів бровою, повільно підніс склянку до губ.

— У мене більше немає зграї, — буркнув він.

— Тоді знайди нову.

— Ти не розумієш…

Ребека сіла навпроти, перехрестивши руки на грудях.

— Що ти тут взагалі робиш? Серйозно?

— П’ю, хіба не видно? — Лукар криво посміхнувся й зробив ще один ковток.

Ребека зітхнула, схрестивши руки на грудях. Вона уважно дивилася на Лукура, який ледве фокусував погляд на ній, тримаючи в руці напівпорожню склянку з алкоголем.

— П’єш? — повторила вона, з іронією піднявши брову. — Це все, що в тебе залишилося?

Лукар криво посміхнувся, зробив ще один ковток і відкинувся на спинку стільця.

— А що ще мені робити? — його голос був байдужим, але в очах промайнуло щось схоже на злість.

Ребека стиснула губи, потім різко сіла навпроти нього, нахилилася вперед і тихо, але жорстко сказала:

— Досить жаліти себе, Лукар.

Він різко підняв погляд, але вона не відвела очей.

— Я не жалію себе, — процідив він.

— Тоді що? Вважаєш, що якщо будеш тут гнити, то все зміниться? — вона постукала пальцями по столу.

Лукар мовчав. Він хотів щось сказати, але слова застрягли в горлі.

— Я бачила тебе в зграї, — продовжила вона. — Ти був іншим. А зараз ти схожий на пса, якого викинули на вулицю.

— Можливо, я і є той пес, — глузливо усміхнувся він.

Ребека подивилася на нього довгим поглядом, потім вставила руки в кишені куртки і сказала:

— Вирішуй сам, Лукар. Але якщо ти продовжиш так жити, то скоро тебе просто не стане.

— Мій брат мертвий. Ділан ненавидить мене за те, що я віддав Кейт відьмам. Але коли він дізнається всю правду, то не просто буде ненавидіти… він захоче мене вбити.

Ребека мовчки слухала, а Лукар гірко посміхнувся і продовжив:

— Коли він дізнається, що я приховав від нього правду… що моя мати вбила його матір… цього він ніколи не пробачить.

Він ковтнув гіркоту разом із алкоголем і втомлено потер обличчя.

— Мій батько втратив зграю і пішов. Але не сам — дехто пішов за ним. І зараз він готується повернути своє.

Ребека злегка нахилила голову, уважно дивлячись на Лукара.

— А ти? На чиєму ти боці?

— Я ніхто, — відповів він, втупившись у склянку.

— Ти підтримаєш свого батька?

— Ні.

— Тоді Ділана?

Лукар видихнув, але не підняв голови.

— Ділану не потрібна моя підтримка.

Ребека трохи помовчала, потім тихо сказала:

— У всіх нас є страшні таємниці, Лукар. Але це не привід топити себе в алкоголі.

Лукар вперше за розмову глянув на неї прямо. Його погляд був холодним, але в ньому жеврів слабкий вогник цікавості.

— Тоді яка твоя таємниця? — запитав він.

Ребека на мить замовкла, уважно дивлячись на Лукара. В її очах промайнуло щось схоже на тінь спогадів, але вона швидко взяла себе в руки.

— Ми зараз говоримо не про мене, — відказала вона, схрещуючи руки на грудях.

Лукар злегка посміхнувся, хоча в його усмішці не було справжньої радості.

— Ось бачиш, — сказав він, злегка нахиляючись уперед. — Легко роздавати поради, коли твої секрети залишаються при тобі.

Ребека опустила погляд, граючись пальцями зі склянкою, перш ніж тихо промовити:

— У ту ніч, коли Ділан і Кейт були разом… я доклала до цього руку.

Лукар мовчки дивився на Ребеку, переварюючи її слова. Він повільно відставив склянку вбік і злегка нахилив голову, ніби намагаючись зрозуміти, чи вона жартує, чи говорить серйозно.

— Ти… — він провів язиком по губах, підбираючи слова. — Ти змусила їх?

Ребека видихнула, нервово стискаючи пальці в кулак.

— Вони хотіли цього, — відповіла вона, уникаючи його погляду. — Але без моєї сили вони б не наважилися.

— Чорт… — Лукар потер обличчя, розгублено сміючись. — А я думав, що в цій історії вже не залишилося місця для сюрпризів.

Ребека нервово всміхнулася, але в її очах була суміш провини та злості.

— Я могла б виправдовувати себе, що між ними була пристрасть, — сказала вона тихо. — Або що хотіла допомогти Кейт після того, як вона втратила свої сили. Але це брехня.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍