Владислава Раф - Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф

В світлих очах навпроти, як йому здалося, заграли бісенята. Гамаюн відчував, що втратив контроль над ситуацією, чим і скористалася Вієм.

– Пане лікарю, що для вас «вплив на ауру»? Самі ж бачили – простий дотик до іншої людини здатен на це.

Треба було брати з собою Ізбора. Дем’ян ледь не вилаявся в голос – це дівчисько вправно використовувала будь-які туманні формулювання в розмові, вивертаючи ті на власну користь. Лікар з усмішкою усвідомлював, що програв в цій дискусії ще на самому початку. Все ж, проводити допити йому вдавалося найгірше.

– Добре, ти можеш вплинути на пам’ять чужої аури?

Реквієм задумливо закусила нижню губу, про щось роздумуючи, після чого негативно похитала головою:

– Навряд чи. Моя життєва сила, звісно, неабияка, але я можу втратити більшу її частину лише на те, щоб пробити чужу оболонку. Звісно, удар можна нанести в найслабшу точку, та нас всіх ще в перші місяці навчання змушують ставити захист від стороннього впливу.

Кивнувши на її слова, Гамаюн відпустив дівчину. І хоч він розумів, що програв – все одно відчував дивне задоволення після розмови з білявкою.

Старший офіцер пішов до себе, роздумуючи над цим дивним діалогом, а Реквієм непомітно видихнула. Їй довелося контролювати навіть мову тіла, щоб випадково не видати себе. Благо, цьому її навчили ще в гільдії.

Вієм розуміла, що лікар не просто так запитував про спосіб, який допоміг Велету повернути власний вигляд. Ці знання справді можуть бути корисними у війні проти титанів, але вона й так дала достатньо підказок.

Магам не варто недооцінювати маніпулятора аурою. Іноді просто достатньо визнати, що для здійснення неможливого не потрібно ніякої магії.