Олександра Метафор - Втрачене серце духа, Олександра Метафор

Знову запах дерева, знову пил, але світла вже більше. Я була не собою — я була у свідомості Кая. Мене тягнули кудись під істеричний сміх, що нагадував психіатричного хворого. Я озирнулася, намагаючись запам’ятати деталі приміщення — очі зловили тканину, яку я бачила раніше. Вона виявилася не шатровою, а… театральною?

— Дякую, — у самі губи видихнула я, коли сильні руки охоронця відтягнули мене в бік від чоловіка. У спину полетіли прокльони, перемішані зі сльозами ревнивих дівчат.

Кай далі стояв на місці, не зводячи очей із мого силуету, що швидко віддалявся. Вирвавшись із чіпких обіймів охоронця, я щодуху бігла до входу в театр.