Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського жетона

мене розповідала, — розплився в усмішці містер Флетчер і, перервавши наш мовчазний діалог, подивився на Франческу. Та одразу наліпила на себе білозубу усмішку. Мені стало соромно.

— Джейсон дуже хотів сюди прийти! Він багато знає про космос, і НАСА для нього — це просто мрія! Мене звати Мейсон! — батько хлопчика простяг мені руку.

— Дуже приємно! Зараз нас двоє, але незабаром прийдуть професор Рассел, старший офіцер Баррел і Трейсі. Просто зараз іще рано, зміна не почалася.

— Джейсон хотів подивитися, як ви працюєте.

— У нас багато математики і кнопок, — усміхнувся я.

— Джейсон любить кнопки і математику.

До зміни лишилося кілька хвилин, і ми зайняли свої місця. Джейсон сів біля Франчески, а Мейсон — біля мене. Флетчер і Рассел про щось перемовлялися в кутку командного центру.

— Спершу ми отримуємо з Г’юстона кейси на корекцію, після чого починаємо з поточної телеметрії… — почав я лекцію і раптом схаменувся: — А ви чим заробляєте на життя?

— Я мікробіолог.

— О, клас! Я колись хотів стати ентомологом.

— Дитяча мрія?

— Саме так.

— А що завадило?

— Ну… — знітився я. — Знаєте, обставини…

А сам подумав: «Справді, чому я свого часу не пішов у біологію?»

— Як ви дізналися, що Джейсон народився з аутизмом? — я знову, несподівано для себе, поставив найтупіше питання, яке тільки міг. Однак зі свого журналістського досвіду я знаю, що в окремих випадках, коли журналіст демонструє цілковите дилетантство, співрозмовник починає пояснювати все максимально просто і зрозуміло. Не завжди і не з усіма це працює, звісно, але часто спрацьовувало з економістами, військовими і тими, хто працював із точними науками, до яких я відношу й біологію.

— До трьох років Джейсон був абсолютно нормальний… — Мейсон раптом замовк, ніби зрозумів, що бовкнув зайве. — Ну… тобто… такий, як усі діти… Але ми помітили, що він плаче тільки тоді, коли береш його на руки. Він навідріз відмовлявся спілкуватися з новими людьми, був замкнутий. І в нього було тільки п’ять іграшок, із якими він грався. Решту він акуратно склав у кутку. Знаєте, як на вітрині в іграшковому магазині…

— Він спілкується з іншими дітьми?

— Майже ні. Не тільки з іншими дітьми, а й взагалі з іншими людьми. Раніше він бурхливо реагував, коли поряд був хтось чужий, але згодом почав до чужих ставитися спокійно, і ми навіть могли ходити в гості або гуляти в парк. Сьогодні ось до вас прийшли! — засміявся Мейсон.

— Тобто Джейсон не вчиться у звичайній школі?

— Він відвідує деякі предмети, але здебільшого в нього немає навчання… У тому сенсі, в якому воно існує у звичайних дітей…

— Тобто?

— Він не любить читання й узагалі не сприймає книжок. Тобто він уміє читати тексти, але читати книжки відмовляється.

— А що тоді?

— Він любить математику.

Джейсон любить цифри. Він уміє читати слова, але цифри він сприймає краще. Тому предмети в школі Джейсон лише слухає, всотуючи, мов губка, тільки необхідні йому знання. Йому важко читати математичні книжки, оскільки він не знає термінології. Але він дуже точно схоплює суть і логіку формул, які йому пояснює містер Флетчер. Професор Флетчер, крім математики, займається ще й роботою з дітьми, які мають так звані «розлади» аутичного спектра. Хоча я і вся наша команда вважаємо, що це не «розлад», а дарунок. Або особливість.

Колись професор Флетчер познайомився із Джейсоном у медичному центрі, і хлопчик потрапив до нього в спеціальну навчальну програму. Так Джейсон познайомився із Франческою — студенткою Флетчера. Простіше кажучи, Флетчер викладає у десятирічного Джейсона математику, бо математика — єдине, до чого хлопчик проявляє інтерес.

— Але Джейсон дуже любить слухати! — за розмовою я й не помітив, як до нас підійшли Франческа з малим. — Професор Флетчер розповідав йому про прикладні галузі в математиці і, зокрема, про космос та НАСА. І Джейсонові стало цікаво.

Джейсон стояв поряд із Франческою і, здавалося, не проявляв ніякої цікавості до того, що відбувалося навколо. Франческа нахилилася до хлопчика й тихо, дивлячись у підлогу, промовила:

— Зараз Джорджіо покаже тобі, як він працює.

Я трохи захвилювався, бо не мав досвіду спілкування із дітками, що мають РАС. Я багато спілкувався з людьми, які мають синдром Дауна (в університеті Каліфорнії є чудовий інженер Дей Рейф, він працює у літаючій лабораторії НАСА), але з аутизмом стикнувся вперше.

— Джорджіо, просто розповідай, він тебе слухатиме, — підбадьорила мене напарниця.

— Тут усе просто, — почав я. — Спочатку ми повинні визначити поточну позицію космічного апарата: його висоту, нахил, швидкість і axis-орієнтацію, тобто те, куди він повернутий відносно певних точок на Землі.

Джейсон мовчав.

— Я зрозуміло розповідаю? — я це спитав скоріше не у Джейсона, а в дорослих, які стояли поряд. Але раптом хлопчик ледь помітно кивнув.

— Добре, — повеселішавши, продовжив я. — Потім ми дивимося на цифри, які мають нам сказати, як саме повинен летіти космічний апарат. Яка в нього має бути швидкість, нахил і як саме він має бути повернутий відносно Землі. Здебільшого ці цифри трохи відрізняються від тих, що ми з Франческою отримуємо. І це нормально, бо на апарат діють зовнішні сили: тяжіння Землі, тяжіння Місяця, електромагнітні поля і навіть кінетична енергія із попередньої корекції. Ми повинні вирахувати похибку й закласти її у комп’ютер, який нам створює модель повернення космічного апарата на потрібну траєкторію, тобто які саме двигуни і з якою силою нам потрібно ввімкнути, щоб повернути корабель на місце.

Джейсон кивнув.

— Хочеш нам допомогти?

Джейсон знову кивнув.

— Він увійшов із вами в контакт, це просто чудово! — сказав батько. — Таке нечасто буває.

— Це все завдяки Франчесці.

— Так, Франческу він любить.

— Джорджіо, дай йому щось вирахувати!

— Емм… Що саме?

— Що захочеш!

— Що ж, я пішов у магазин, — промовив я повільно й почав записувати на папері цифри, щоб потім показати їх Джейсонові. — У мене є 274 долари і 56 центів. Я купив ножа за 51,25$, намет за 125,84$, запальничку, яка працює під водою, за 18,45$ і ліхтар на сонячних батареях за 14,28$. Я заплатив із цієї суми 10 % податку. Скільки в мене зали…

— 43 долари 78 центів, — ледь чутно сказав Джейсон.

У мене очі на лоба полізли. Я ж навіть не показував йому цифри. Я хотів записати, а потім просто віддати йому аркушик, щоб він спокійно вирахував, а він мені й договорити не дав і вже видав результат!

Я двічі перевірив на калькуляторі. 43,78$. Точно 43,78!

— Дайте йому щось складніше.

— Джорджіо, дай йому висоту! — підказала Франческа. — Але напиши формулу на папері.

Я нашкрябав формулу розрахунку висоти для геосинхронного сателіта. Джейсон підійшов, сів поряд і, не дивлячись на мене, тицьнув пальцем у позначки «Mea», «Rea» і «Torb» (M/earth R/earth i T/orbite відповідно, що означає масу, радіус Землі та орбітальний період).

Я написав йому: 5,972  ×  1024, 6,376  ×  103 і 8,64  ×  1064.

Рівно через десять секунд він вивів мені рівняння.

— Він знайомий із числом «Пі»?!

— Аякже, це ж основи! — сказав містер Флетчер. — Йому достатньо знати цифри, від яких треба відштовхуватись, і він далі йде самостійно, керуючись математичною логікою.

Містер Флетчер усміхнувся й додав:

— Він це робить так, як ваша напарниця.

І справді! Так само робить і Франческа! Колись вона знайшла помилку в даних, які ми отримали для корекції, і самотужки, керуючись логікою, перерахувала траєкторію науково-дослідницького сателіта.

Я із подиву роззявив рота так, що в нього спокійно могла залетіти сова. Франческа вголос засміялася.

— Нічого собі! — тільки й зміг я вимовити. — Що я тобі скажу, Джей-Джей… Я порівняно з тобою і з Франческою