КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

      Знову дзвякнули вхідні двері, і до крамниці увійшли дві струнки панни, у дизайнерських сукнях. Фрося настільки була зачарована сукнями, що спочатку не звернула увагу на панянок. Потім, було велике здивування.

      Одна панна була гарною білявкою із синіми, наче синє вранішнє небо, очами, а іншою була – Інна. Отакої! Інна, і в друзях у Власти Скрині!

    - Привіт, Інно! – Помахала подрузі рукою  Фрося. Олеся зойкнула та затулила рот руками. Панни явно здивувалися та розлютилися. Оце вперше, у такій солідній крамниці, до них звертаються аж так непоштиво.

     - Не знаю, звідки ти знаєш моє ім’я, дурна брюнетко, - сказала Інна. – Але дуже сподіваюся, що тебе звільнять цієї ж миті, за неповагу.

     - Та може, вона екстрасенс, - припустила Власта Скриня. – Погадаєш мені?

     - Я…, - розгубилася Фрося. – Завтра ти виграєш в лотерею, - випалила дівчина. Власта спохмурніла, а Інна повідомила:

      - Завтра немає жодної лотереї. Тож, вона не екстрасенс. Мабуть, просто вгадала, або прочитала у книзі покупок. Тож, я вимагаю, щоб тебе звільнили.

      - Добре, - похнюпилася Фрося. – Я сама звільнюся, щоб через мою дурість у крамниці не було проблем. Але скажіть мені, як ви – дві українки, – стали великими Цабе у Польщі?

      Панянки перезирнулися. Потім розреготалися.

     - Та це ж ясно, - відповіла Інна. – Наші батьки – відомі і важливі люди. До того ж, наші пращури вчасно прийняли католицизм.

      І що тепер вона скаже мамі? Мама ж так раділа, що старша донечка знайшла, хоч якусь роботу! Фросі було соромно. У мами ж такі втомлені, вкриті мозолями руки – нічого спільного із вишуканим манікюром ще тиждень тому. І татко, схоже завалений роботою. Хоча і тиждень тому він був завалений роботою. Може, він – працеголік?

    - Завтра все буде – добре! – Сказала Фрося, не дуже сподіваючись на свої незвичні здібності. Інна ж сказала, що лотерей завтра немає. Може, всі надзвичайні здібності зникли разом із Воєводою…. Як його там? Цей світ дійсно дуже неправильний! Інна дружить із Властою, Прохор Гнатчук – ботан.  Мама й тато страшенно стомлені. А ця дурна молодша сестра! Як же їй не вистачало бабусі Єфросинії  та навіть Михасика-збоченця!

      Фрося вирішила переконатися, чи одна річ,   чи то істота,  й досі така сама. Вона рушила до Моря. Якщо Море з смарагдово-синього також перетворилося на якесь інше, то час брати біле простирадло та повзти на цвинтар.

       Справедливості заради, слід зауважити, що у цих місцях Чорне Море часто ставало жовтим – від піску, що мерехтів у хвилях. Фрося ж звикла відпочивати на південному березі Криму, тож не припускала, що Чорне Море може змінити колір від самих лише бурхливих хвиль.

       На щастя, цього жовтневого дня, Море було спокійне та приємне смарагдове-блакитне. Прямо таке, як на Карибах, на яких ще пів року тому відпочивала, тоді ще заможна, родина Чупринок.

    За годину дівчина, зрештою, доплелася до берега Моря. Сумка із підручниками вже точно була зайва тут. Мешканці Мяста Вілкув (а може, сам лише мер) зробили велику набережну, вкриту білим мармуром. Але, слід віддати їм належне: золотаві піщані пляжі все ще були біля Моря.

      Посеред Моря стояв великий острів, який чомусь нагадав Фросі про берези. Чого б це?

      Дівчина вийшла на піщаний берег, зняла теніски, помочила ноги – вода була тепла, мабуть градусів з 20 за містером Цельсієм, та рушила праворуч. Вона віддалялася від лиману, який розкинувся поруч із її будинком, але їй було байдуже. Може, краще отак втопитися, ніж жити у цьому неприємному світі? Поруч блискавично промайнув хлопець на скутері,  обляпавши Фросину сукню та обличчя, та довге темне волосся солоною морською водою.

    - Хай тобі грець! – Вибухнула Фрося і зрозуміла, що таки сильно змінилася. Раніше дівчина намагалася тримати всі свої почуття всередині – так вчила мама, із наманікюрними руками та ногами. Але тієї мами вже не було…

     І чого її, дурепу, потягнуло стрибнути у це зачароване коло історії за цим дурним, безмозким, противним, придуркуватим, твердоголовим -  і ще багато чого, - Аланом Михайловичем? Мабуть, це таки були якісь чари. Зараз Фросі її вчинок видавався доволі: дурним, безмозким,  придуркуватим. Може, то була - Доля?

     Пройшовши ледь не половину пляжу – добрих три кілометри, - Фрося не відчувала втоми. Лише плечі трохи боліли.  Та вуха, від вінегрету музики, що долітала з кафе на узбережжі. Дівчина задумалася, чи не викинути дурні підручники із неправдивою історією до Чорного Моря, коли налетіла на якогось молодика. Фрося вибачилася та подивилася на юнака. Молодик був непристойно гарним, занадто молодим та був на когось дуже схожим.

     - О, добре, що в нас збіглися думки, - сказав молодик знайомим голосом Алана Михайловича.