Логан Урі - Як не померти на самоті, Логан Урі

які фільми вам подобаються. Додатки ж для знайомств цікавляться, які вам подобаються люди: з якою наймолодшою особою ви могли б зустрічатися? А з найстаршою? З якою найвищою чи найнижчою людиною ладні вибудовувати взаємини? Вам байдуже, якщо ця людина курить? Вживає наркотики? Випиває?

Із практичної точки зору те, що додатки обмежують перелік потенційних партнерів за допомогою налаштувань, має сенс. Не можна ж переглядати нескінченну кількість людей. Доводиться якось звужувати вибірку. Але більшість із нас ухвалює таке рішення не надто розважливо. Розумієте, під час реєстрації користувачі квапляться пошвидше побачити своїх потенційних партнерів, а відтак відповідають на запитання приблизно так само помірковано, як обирали б начинку для сандвіча в кафе. На відміну ж від копченої індички, діжонської гірчиці та гострого чедеру, складники, поспіхом дібрані у профілі додатка для знайомств, можуть зробити щасливими або нещасними.

Вищеописані рішення значно впливають на успішність побачень. Через обмеження, які ми встановлюємо, відфільтровуються потенційно чудові партнери. Це схоже на те, ніби ви, кваплячись замовити сандвіч, бо дуже зголодніли та волієте чимшвидше пообідати, обираєте з начинок лише індичку, а потім виявляєте, що відтепер щоразу, коли захочете сандвіч, вам його пропонуватимуть тільки з індичкою.

Звісно, ми можемо змінити вподобання, вказані в додатках для знайомств, уже після реєстрації, але більшість цього не робить. Це пов’язано з так званим упередженням статусу-кво — прагненням залишати речі такими, як вони є, щоб не порушувати усталений хід речей. Ось чому бізнес із абонентським обслуговуванням зазвичай відзначається прибутковістю: якщо ви записались у спортзал і ваше членство автоматично продовжують щомісяця, імовірність того, що ви зателефонуєте та скасуєте його, постає значно нижчою, ніж якби вам щомісяця доводилося вирішувати, чи бажаєте ви й надалі там займатися.

Те саме трапляється, коли люди реєструються в додатках для знайомств. Після встановлення на початку налаштувань вони потім навряд чи їх змінюють. Додатки пропонують людей, що відповідають початковим критеріям, — тих, хто, як здається, потрібний. Тож коли ви вважаєте, що зустрічатися з вищою за вас жінкою було би просто жахливо, а в додатках вам пропонують на вибір лише низеньких жінок, то ніколи не отримаєте шансу дізнатись, що помиляєтеся.

Проблема №3: додатки популяризують «купівлю взаємин» — підхід до вибору потенційних партнерів як до потенційних покупок.

Багато хто з нас докладно вивчає різні варіанти, перш ніж зробити покупку. Наприклад, за бажання придбати фотоапарат зіставляє та порівнює кожну його характеристику — кількість мегапікселів, якість зображення, вагу, час роботи від батареї, вартість тощо. Додатки для знайомств також створюють ілюзію можливості порівнювати й обирати найкращого з потенційних партнерів.

Так само як колись дослідники назвали шлях від незнайомців чи друзів до романтичних партнерів «побудовою взаємин», тепер говорять про нове явище — «купівлю взаємин», тобто добір партнера, подібний до вибору нової пари взуття. Але ставлення до потенційних партнерів як до потенційних покупок створює певні труднощі.

Команда фахівців із поведінкової економіки, серед яких Майкл Нортон і Ден Аріелі, у своїй науковій роботі пояснює, що багато споживчих товарів є «дослідними»: фотоапарати, засоби для прання та телевізори з великим екраном можна виміряти на основі їхніх об’єктивних характеристик. Останні відрізняються від «досвідних товарів», а саме «таких, які можна оцінити за почуттями, що їх вони породжують, а не за функціями, які виконують. За приклад можна взяти фільми, парфуми, цуценят і їжу з ресторанів — товари, що визначаються ознаками суб’єктивними, естетичними, всебічними, емоційними та пов’язаними з відчуттями. Найважливіше те, що потрібна особиста присутність, щоб оцінити їх, уявити такі лише за інформацією не можна». Всім нам доводилося бачити фільми, що отримали погані рецензії, але нам здалися кумедними. Чи куштувати вина, що заслужили приголомшливі відгуки, але нам не сподобалися. Ми приємно дивувалися або несподівано розчаровувались через власний досвід із цими товарами. Процес оцінювання поставав більш особистим, йому бракувало просто знання про потребу ширококутного об’єктива.

Люди, на думку авторів вищезгаданої статті, — це досвідний товар. Ми не схожі на фотоапарати. Ми значно більше нагадуємо вино. (Якщо ви скидаєтеся на мене, то також міцні, трохи сухуваті та з віком стаєте кращими.) Нас не вдасться зрозуміти, порівнюючи та зіставляючи наші частини. Проте додатки для знайомств перетворюють живих, тривимірних людей, які дихають, на двовимірні дослідні товари. Вони оманою змушують повірити, що людей можна ділити на частини та порівнювати, щоб знайти найкращий варіант.

Додатки дають перелік характеристик — і все. Лише поспілкувавшись із людиною, ви оціните її як «досвідний товар», яким вона і є.

Проблема №4: додатки змушують нас більше вагатися щодо того, з ким зустрічатися.

Першого вечора, завантаживши Тіндер, я свайпала шість годин поспіль. Так, це довше, ніж потрібно, щоб запоєм переглянути весь перший сезон «Погані». Я передивилася сотні, коли не тисячі профілів. Ніби додаткам мало заплутувати нас у тому, що важливо, вони ще й ускладнюють вибір того, з ким зустрічатися: наш мозок не налаштований на те, щоб обирати партнера зі стількох варіантів.

Ви пам’ятаєте, що з’ясував психолог Баррі Шварц про парадокс вибору: ми припускаємо, що широкий вибір ощасливить нас більше, але часто трапляється не так, бо насправді надто багато варіантів робить нас менш щасливими, зокрема через надлишок вибору. Порівнювати всі ці варіанти може здатися таким нездоланним завданням, що ми ризикуємо відступитися й узагалі нічого не вирішити.

Професорка Колумбійського університету Шина Аєнгар і стенфордський професор Марк Леппер довели вищенаведений факт у ході відомого експе­рименту. Насамперед учені поставили у крамниці делікатесних продуктів стіл із безкоштовними зразками вишуканих джемів, а тоді спостерегли, що, коли пропонували двадцять чотири види джемів, люди частіше підходили до столу, ніж тоді, коли виставляли всього шість, однак ті, що куштували два­дцять чотири джеми, купували значно рідше порівняно з тими, хто обирав лише із шістьох варіантів. Дослідники припустили, що за наявності шістьох варіантів можна з певністю вирішити, який джем сподобався найбільше, а пропозиція із двадцяти чотирьох варіантів є такою значною, що унеможлив­лює ухвалення рішення.

У продуктовій крамниці ви через це залишитеся без джему. У світі додатків для знайомств — без стосунків (і, на жаль, без джему також). Обрати ж потенційного партнера значно складніше, ніж один джем із двадцяти чотирьох, бо йдеться про вибір не з двадцяти чотирьох, а з тисяч людей того, з ким, хтозна, чи не проведеш усе життя. Від пригнічення такою кількістю варіантів можна вирішити взагалі не ходити на побачення. А навіть якщо й ходити, то не розуміти, з ким таки зав’язувати серйозні взаємини.

Річ не лише в тому, що завелика кількість варіантів ускладнює ухвалення рішення. Шварц стверджує, що, навіть коли вдається впоратися з надлишком і зробити вибір, унаслідок наявності стількох варіантів зрештою виявляєшся менш задоволеним тим, що обираєш (цей ефект посилює належність до максималістів, про яких розповідали в розділі 4).

Ми починаємо міркувати: «А якби я обрав щось інше? Чи було би краще? Чи був би я щасливішим?» Такий хід думок веде на темну стежку жалкувань.