Гомер - Іліада. Одіссея

(І. 58), до якого він поривався цілих двадцять років, - і сном Одіссея перед самим порогом своєї вітчизни, якої він, ставши на її берег, не впізнає (р. 188).

105-107. Камінні амфори та кросна - мабуть, відповідної форми сталагміти й сталактити в одній з печер.

130 та 140-142. Посейдон - один з найдавніших богів грецької міфології, шанований ще до приходу дорійських завойовників. Фе-акійський владар Алкіной вважався внуком Посейдона, отже, феаки «рід свій славетний від нього виводять».

155-157. Схожа на корабель скеля й досі стоїть біля острова Корфу - колишньої Керкіри, яку давні коментатори вважали на цій підставі за острів феаків, що в Гомера має назву Схерії (р. 160).

[529]

246. «...пасовиська для кіз і свиней тут чудові». - В традиційному тексті «Одіссеї» та й у більшості перекладів читаємо - «для кіз і биків». Це суперечить ясній вказівці Гомера (XIV. 100 - 108), що на скелястій Ітаці, позбавленій хороших пасовищ, паслись тільки кози та свині, а череди корів та інші стада випасались на суходолі. Підміна свиней на биків у цьому рядку, як зауважує В. Берар, була допущена, мабуть, з метроритмічних міркувань.

259-271. Розповідаючи вигадану історію про себе, Одіссей вводить в неї епізод кривавої помсти, яка за гомерівських часів вважалась звичайним, анітрохи не ганебним ділом.

377. Ахейські женихи домагались руки Пенелопи три роки - з того часу, коли довідались, що інші герої (Нестор, Менелай, Ага-мемнон) вернулися з-під Трої, а Одіссей пропав без вісті.

388. «...з Трої... світлу намітку зривали...» - тобто руйнували її мури.

412. Спарта завжди славилась красою своїх жінок.

424. «5 домі Атріда» - тобто у Менелая.

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

31. «...присів перед ними...» - Цей спосіб заспокоювати собак вважався у стародавніх греків і римлян одним з кращих.

55. Ім'я Евмея названо тут уперше. Поет звертається до нього тут і далі в другій особі, наче до присутнього серед слухачів (так звана апострофа). Таке ж звертання є ще в «Іліаді» до Патрокла, а також до Менелая й Антілоха. Цей епічний прийом, по суті, й досі не з'ясований, пояснюють особливою симпатією поета до цих персонажів.

85. За гомерівських часів торгове мореплавання часто сполучалося з піратством та торгівлею невільниками.

100-107. З опису багатств, які мав володар Ітаки Одіссей, можна уявити, що являли собою гомерівські державці.

144. Евмей тут уперше називає ім'я Одіссея.

204. Кастор, син Гілака, вигаданий батько Одіссея.

232. Військовий вождь мав право відібрати собі частину з загальної здобичі раніше, ніж її розподіляли жеребками.

247. Торгові зв'язки між Єгиптом і Критом існували уже в кри-томікенську епоху.

[530]

263-265. В основі вигаданої розповіді Одіссея лежать справжні історичні спогади про напади морських народів на Єгипет, засвідчені писемними пам'ятками стародавнього Єгипту. Цілком імовірно, що це були жителі Криту, так само, як і ті люди з півночі, що наймались до єгипетських фараонів.

283-284. Хибне уявлення про те, ніби єгиптяни боялись грецьких богів, було властиве грецьким авторам також і в пізніші епохи.

316. Ім'я Федон означає бережливий, жалісливий.

324. Техніка добування і обробки як золота, так і інших металів була в гомерівську епоху настільки примітивна й важка, що всі метали цінились дуже високо. Особливо виділяє Гомер «ретельно оброблене, куте залізо».

327-328. В Додоні був відомий оракул Зевса. Додонські жерці, що спали на голій землі біля славетного дуба («Іліада», XVI. 235), віщували з шелесту його листя.

379. Етоліець - житель Етолії (західна частина середньої Греції).

399. Скидання зі скелі - один із способів страти у стародавніх греків.

482. Пояс блискучий - бойова запона з шкури або повсті, покрита металевими платівками для прикриття живота і стегон; надягався він під броню і спускався до колін.

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА

1. Початок безпосередньо пов'язується з закінченням пісні XIII. Дія відбувається одночасно з дією пісні XIV.

16. Батько Пенелопи - Ікарій; про братів її ніде більше не згадується.

33. Афіна радить Телемахові плисти не найближчим шляхом від Еліди до Ітаки, де на нього в протоці жде засідка, а вздовж узбережжя Акарнанії, щоб підійти до Ітаки з півночі.

134. За гомерівських часів під час бенкетів за столами сиділи, а не возлежали, як у пізнішій Греції та Римі.

160. З'явлення орла праворуч було доброю ознакою. Спостерігаючи літ птахів, повертались обличчям на північ, отже, праворуч був схід - країна світла і успіхів. Менш поширеним було ворожіння з голосу птахів або з їх породи.

[531]

249, 254. Поліфід - син Мантія, онук Мелампода; міф про. його сварку з батьком відомий тільки з цих рядків «Одіссеї». Гіпересія - місто на півночі Пелопоннесу.

272-278. Теоклімен боїться родової помсти, але не криється з тим, що вбив людину.

295-297. Круни, Халкіда, Фея - місцевості в Еліді.

299. Йдеться про так звані Ехінадські острови біля узбережжя Акарнанії.

301. Розповідь знов повертається до Одіссея, що залишався в хаті Евмея (див. XIV. 523).

356. Дружина Лаерта - Антіклея (див. XI. 85).

388. «...в дім цього мужа» - тобто в дім Лаерта.

403-404. Сирія, Ортігія - міфічні острови.

415-416. Фінікійські купці, як відомо, провадили мінову торгівлю.

526. «Яструб, провісник швидкий Аполлонів...» - Швидкокрилі соколи та яструби вважались власністю Аполлона, тоді як величний орел належав Зевсові.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

34-35. Подружнє ложе користувалось у стародавніх греків такою пошаною, що в разі смерті одного з подружжя і нового шлюбу однієї з сторін те ложе залишалось недоторканим.

75. Вдови, які не виходили вдруге заміж, користувались загальною пошаною.

207. Афіна, яка народилася з голови Зевса, вийшовши з неї в повному озброєнні, - богиня-войовниця, - вважалась і богинею воєнної здобичі.

247-252. Загальна кількість перелічених тут женихів дорівнює 108, а коли додати до них ще названих тут челядників тощо, то й значно більша, - тоді як чоловічий покій (мегарон) гомерівського дому, судячи з руїн у Мікенах і Тірінті, вміщав щонайбільше чоловік п'ятдесят.

269. Справа Ареєва - тобто бойова сутичка.

288-290. Від вогнища та від жаровень, якими гомерівські греки опалювали й освітлювали приміщення, в ньому бувало димно.

[532]

381-382. Народні збори мали право прирікати винних на вигнання з рідного краю.

421-433. Антіноїв батько Евпейт взяв колись участь у грабіжницькому нападі тафійців (сусідів Ітаки з суходолу) на феспротів.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

199. «Дав йому й палку Евмей...» - в ориг. - скіпетр, - палка, яку в Гомера носили пастухи, і старці, й окличники, і судді, й жерці, і навіть владарі (порівн. прим, до II. 37).

207. Неріт, Ітак