Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

Робін, і вони всілися поряд на канапі. Щойно Страйк улаштувався, кицька легко стрибнула поряд з ним і перейшла йому на коліна. Тим часом Робін помітила пуфик, який заміняв столик. Обтягнутий біло-сірою смугастою парусиною, він був набагато менший за отой у квартирі Аторнів — у нього б точно не вмістилася жінка, але все одно Робін сумнівалася, що колись придбає собі схожий предмет меблів, хай який він може бути практичний. Вона ніколи не забуде ні куряву на твердому цементі, ні череп Марго Бамборо, який випинався з нього.

— А де Син? — запитала Анна в батька.

— У ванній,— хрипкувато відповів Рой. Перш ніж звернутися до детектива, він кинув нервовий погляд на порожній сходовий майданчик за дверима.— Я... я мушу вам зізнатися, як соромно мені, що сам я не здогадався нікого найняти. Повірте, думка про те, що ми могли все це довідатися десять, двадцять років тому...

— Ну, Рою, ви не лестите нашим еґо,— мовив Страйк, погладжуючи кицьку, яка почала вуркотіти,— припускаючи, що будь-хто міг би зробити те саме, що й ми.

Рой і Анна розсміялися голосніше, ніж заслуговував цей жарт, але Страйк розумів потребу зняти напругу після серйозного шоку. Наскільки він пам’ятає, всього за кілька днів після того, як Страйка повітряним шляхом вивезли з кривавої вирви, де він лежав з відірваною ногою, то поринаючи в нетяму, то виринаючи з неї, а поряд лежала верхня половина тіла Гері Топлі, Ричард Анстис, другий зацілілий, якому вибухом спотворило обличчя, відпустив дурнуватий жарт про те, скільки Гері міг би зекономити на штанах, якби вижив. Страйк досі пам’ятає, як він сміявся на цей ідіотський, безтактний жарт, бо на кілька секунд його відпустили приголомшення, горе й біль.

Зі сходового майданчика долинули жіночі голоси: повернулася Кім з тацею з чаєм, а за нею йшла Уна Кеннеді, яка несла великий шоколадний торт. З-під чілки, в якій прозирали фіолетові пасма, світилися її очі, аметистовий хрестик стрибав на грудях, як і раніше, а коли вона поставила торт, то мовила:

— А ось і вони, наші герої дня! Зараз я вашу парочку обійму!

Робін підвелася, щоб отримати свою нагороду, але Страйк не хотів тривожити кицьку, тож ніяково дозволив себе обійняти, сидячи.

— Ну ось, знову! — розсміялася Уна, випростуючись і витираючи очі.— Богом присягаюся, я мов на американських гірках. Настрій то вниз, то вгору...

— Я теж просльозилася, побачивши їх,— сказала Анна, сміючись до Уни. Робін помітила, що усмішка Роя була нервова і трохи натягнута. Цікаво, як воно — після стількох років опинитися лицем до лиця з найкращою подругою покійної дружини? Чи зовнішні зміни в Уні змусили його замислитися про те, якою була б нині Марго, якби дожила до сімдесятьох? Може, він знову міркує, як міркував, певно, всі ці роки, чи пережив би його шлюб довгий період крижаного мовчання, яке запало після того, як вона сходила випити з Полом Сатчвеллом, чи можна було здолати натягнутість і напругу в стосунках — а чи Марго прийняла б Унине запрошення втекти до неї на квартиру?

«Вони б розлучилися»,— подумала Робін з цілковитою певністю, але потім замислилася, чи не плутає вона Марго з собою, як була схильна плутати упродовж усієї цієї справи.

— Ой, добридень,— почувся з дверей засапаний голос, і всі, озирнувшись, побачили Синтію: на її худенькому блідому обличчі застигла усмішка, але її стривожені веселкові очі не всміхалися. Вона була в чорній сукні, і Робін подумалося, чи навмисно вона її вдягнула, натякаючи на жалобу.— Даруйте, я була... Як ви двоє?

— Добре,— відповіла Робін.

— Прекрасно,— відповів Страйк.

Синтія знову нервово й задихано засміялася й мовила:

— Так, ні... як чудово...

Чи справді в Синтії все так чудово, подумала Робін, а тим часом Аннина мачуха відсунула стілець — і скинула шматочок торта, купувати який, як виявилося, під дощем ходила Уна. Як Синтія почувається після того, як Марго Бамборо повернулася, нехай і у вигляді скелета в ящику? Боляче їй бачити свого чоловіка таким схвильованим і емоційним, а тут ще й Уна, найкраща подруга Марго, вривається в родину, немов нововіднайдена тітонька? Робін, у якої немов відкрився дар провидиці, була впевнена, що якби Марго не вбили, а вона просто розлучилася б з Роєм, гематолог ніколи б не обрав Синтію собі як другу дружину. Починаючи нове життя, Марго, певно, умовила б юну Синтію піти разом з нею і продовжити няньчити Анну. Чи погодилася б Синтія — а чи лишилася б вірною Роєві? Куди вона пішла б і з ким побралася, коли для неї вже не було б місця в Брум-Гаузі?

Друга кицька зайшла в кімнату, роздивляючись людей, яких було незвично багато. Проминувши крісла, пуфик і канапу, вона стрибнула на підвіконня й сіла спиною до людей, спостерігаючи за краплями, які стікали шибкою.

— Слухайте,— заговорила Кім, сидячи на кріслі з високою спинкою, яке принесла з кутка кімнати,— нам дуже хочеться заплатити вам за додатковий місяць роботи, який ви витратили. Знаю, ви відмовилися...

— Це було наше рішення — продовжити роботу у справі,— сказав Страйк.— Ми раді, що змогли допомогти, й точно не хочемо ніяких грошей.

Вони з Робін вирішили, що оскільки справа Марго Бамборо, схоже, тричі окупиться, бо забезпечила агенції рекламу й нові замовлення, й оскільки Страйк відчував, що мав би розкрити її раніше, брати ще гроші з Анни й Кім — це вже захланність.

— Тоді ми хочемо зробити внесок на благодійність,— сказала Кім.— Може, є фонд, який ви б хотіли підтримати?

— Ну,— заговорив Страйк, прочистивши горло,— якщо ви налаштовані серйозно, Макмілланівський центр...

На обличчях членів родини він угледів легкий подив.

— Цього року померла моя тітка,— пояснив Страйк,— і макмілланівська медсестра дуже добре про неї піклувалася.

— А, зрозуміло,— сказала Кім з легким сміхом, і запала коротка пауза, неначе серед присутніх зринув привид Дженіс Бітті, мов струмочок пари з носика чайника.