Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
архаїчний земний протипожежний гідрант. Але важкеньке.
Коли Голден штовх нув цю штуку до трюмних дверей, то трохи
потрудився, щоб її зупинити.
А там, за бортом, обертався Ілус, і та його сердита брунатна
хмарність починала показувати якісь дірки-просвіти чогось
білого — й іноді проривалися навіть блакитні проблиски
тамтешнього океану. За якийсь час ця планета повернеться до
колишнього свого життя. Повернуться ящірки-дражнилки й
почнуть змагатися з людськими дітьми за життєвий простір… і
ті докучливі жучки, що вкусять людину й падають мертві. Дві
чужорідні біології, що б’ються за життєвий простір. Чи три? Чи
й чотири? Нічого такого, чого б не бачив Ілус за кілька
мільярдів років свого існування. Нова битва, але ж і та сама, що
точилася тут колись.
Голден поклав захищену пальчаткою правицю на пробу, що
плавала поруч, а шуєю показав на планету.
— Це ти, чоловіче. Це вже другий світ, котрий ти врятував. І
знову, і вкотре ми не годні бодай щось тобі за це запропонувати.
Я шкодую, що не був чемніший з тобою.
І він посміявся з самого себе, адже майже розчув, як старий
детектив сказав йому, в його мозку: «Цей мій похорон, мов
вікінга якого, це ж не все, що ти почуваєш!»
— Слушно! Побачимося вже на тому боці! — сказав Голден, дарма що не вірив у потойбічне життя. Що ж там, по смерті? А
нічого, крім нескінченної чорноти. Чи не так воно насправді?
Звісно, тут могла бути причетна й інопланетянська технологія, якої не вконтролюєш, але, можливо, чом ні, існує й ще щось. —
До побачення, друже!
Добряче штовхнув ту пробу, й вона поволі поплинула геть від
ко раб ля. Голден дивився, як вона все маліє, аж поки зробилася
крихітною цяточкою світла, відбитого від Ілусової зірки. А тоді
вона спалахнула на кілька секунд полум’ям короткого приводу й
тонесенькою рисочкою полетіла геть від планети. Голден
дочекався, коли й зовсім перестав бачити її, а тоді зачинив двері
вантажного трюму.
По тому, як шлюз завершив цикл закривання, Голден скинув
скафандра. Коли ж відчинилися внутрішні двері шлюзу, Наомі
вже чекала на нього.
— Привіт! — мовив він.
— Зробив? — запитала вона.
— Ага, ледве з гробів.
— То ходи до моєї кімнати, моряче! — запросила вона. — Є там
щось таке, що я хочу тобі показати.
* * *
Голден плавав на пів метра вище ліжка, а все його тіло буловкри те потом. Наомі, довга й струнка, дрейфувала поруч нього, з
розпатланими після кохання косами. Він торкнувся пальцями
свого чолопка, чудуючись, що такими стирчаками позлипалася
його чуприна.
— Страшненький вигляд у мене? — спитав він.
— Їжаки — вони такі миленькі. А ти в порядку.
Великим пальцем ноги Наомі відштовхнулася від стінної
панелі й опинилася біля атмосферних регуляторів. Спрямувала
струмінь повітря на себе й на нього, й Голденова шкіра
забриніла, охоло джуючись.
— Здається мені, я вже ніколи не змию Ілуса з себе, — мовив
він за хвилю.
— А я два тижні прониділа в буцегарні. Кому з нас двох було
краще?
— Жаль, що ти там помучилась. І я в цьому винен.
— Ні, не ти в цьому винен. Просто не поталанило мені. А ти
знав, що цей безпеківець, Гевлок, був колегою Міллера на
Церері?
Голден легким доторком до ліжка обернувся до неї.
— Таке скажеш! Що й на голову не налазить.
— Ні, це правда. Ще до того, звісно, як ми з ним здибались.
— Жаль, що я цього не знав.
— Мо’, й ти його раніше десь там бачив, і це не химери.
— Мо’, й так, — сказав Голден і потягнувся, аж суглоби
залускотіли. — Але з цим покінчено безповоротно.
— А з чим саме?
— Із походами кудись без тебе. Коли я думав, що помру там, на
Ілусі, а ти загинеш на орбіті, й ми не зможемо навіть обнятися в
останню хвилину, то це було найгірше, що тільки міг я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі», після закриття браузера.