Вадим Михайлович Кожевніков - Щит і меч

Гітлер на привітання. Він з помітним зусиллям, булькотливо бурмотів якісь нечутні слова, і його, здавалось, безкістне, кволе тіло дедалі нижче спускалося з крісла. Тільки великий, грубої форми ніс на сірому й вогкому обличчі стирчав твердо, гордовито й самостійно. Ліва рука, що лежала на підлокітнику, весь час конвульсивно сіпалась. І ніхто не смів дивитися на цю самотню руку, що енергійно сіпалась у той час, як її власник знесилено й мляво сповзав з крісла.

Та коли до Гітлера підійшов Гіммлер і, солодко усміхаючись, почав захоплено вітати його, сталося те, чого Генріх Шварцкопф найменше сподівався від цього напівтрупа і про що розповідали тільки в плітках-легендах. Фюрер схопився — шалений, напружений, несамовитий. Верескливо волаючи, він намагався своїми скарлюченими пальцями зірвати ордени з Гіммлерового мундира.

З недоладних вигуків насилу можна було розібрати, чим викликана ця лють: англо-американські війська виявили в концтаборі Берген-Бельзен, а також в інших таборах неумертвлених в'язнів. Есесівці, застосовуючи фауст-патрони, встигли вбити тільки частину в'язнів, але обпечені трупи не були спалені.

Гітлер звинувачував Гіммлера в тому, що той зробив це навмисне, намагаючись перешкодити завершенню переговорів з англійцями та американцями про спільні дії проти Радянської Армії.

Гіммлер мовчки й терпляче дочекався, поки цей приступ шаленої енергії закінчився й сили Гітлерові вичерпались. Скориставшись миттю, він почав діловито доповідати: він віддав наказ відіслати всіх в'язнів з концентраційних таборів Заксенхаузену, Равенсбруку та Нейєнгамму похідними колонами в Любек. Там їх мали повантажити на судна, вивезти у відкрите море і втопити. Наказ цей уже виконується.

— І не залишиться ніяких слідів? — стомлено спитав Гітлер.

— Абсолютно, — твердо запевнив Гіммлер. Потім сказав: — Мій фюрер, ви ж знаєте: у концентраційних таборах, розташованих і в самій Німеччині, і на окупованій території, було в цілому близько вісімнадцяти мільйонів чоловік. Одинадцять мільйонів з них за ці роки було піддано обробленню на умертвління. — Промовив з гідністю: — Мої заслуги і старання в цьому напрямі вам відомі. — Поскаржився: — Але, на жаль, у ряді таборів мій наказ, що виходив з вашого веління, не був виконаний. Винні в тому фатальні обставини, які не піддаються розслідуванню: тут і катастрофа з літаком, в якому летіли уповноважені СС, і багато чого іншого…

Доповідаючи рівним голосом, Гіммлер завмирав від жаху: боявся, що фюрерові стали відомі його таємні підступи і от зараз, у цю хвилину, дано буде наказ арештувати його.

Шелленберг усіляко намагався навіяти Гіммлерові бадьорість і віру в майбутнє. Він викликав з Гамбурга астролога Вульфа, і той склав для Гіммлера гороскоп, в якому була визначена наперед його доля; він буде фюрером. Шелленберг підмовив Фелікса Керстена, особистого масажиста Гіммлера, щоб той переконував розкислого рейхсфюрера, наче йому призначено бути наступником Гітлера.

Підбадьорений всіма цими напученнями, Гіммлер навіть наважився просити свого старого шкільного товариша Штумпфеггера, щоб той зробив Гітлерові смертельний укол, замінивши наркотичну речовину у шприці отрутою.

Але зараз, схилившись перед фюрером, що знесилено, з нерухомими зіницями валявся у кріслі, Гіммлер здригався від жаху…

Ідучи до Гітлера, щоб поздоровити його з днем народження, Гіммлер засунув собі за щоку ампулу з отрутою. І, доповідаючи, весь час відчував її біля десни. Якщо фюрер віддасть наказ арештувати його, він ледь ворухне язиком — і ампула опиниться на зубах. Зімкнути шелепи, ампула хрусне — і все. І він обдурить Кальтенбруннера й Бормана, позбавить їх змоги катувати його, застосовуючи тих самих способів, які за довгі роки практики у катівнях навчився застосовувати він сам…

Фюрер стомлено махнув рукою. Гіммлер перевів дух і навшпиньках рушив до виходу. Обличчя його, шия та під пахвами були мокрі від смердючого, як сеча, поту.

На цьому прийом було закінчено. Фюрер стомився, заявив ад'ютант, але обіцяв, що про всіх, хто прийшов поздоровити, буде потім докладено.

У підземному гаражі юрмилися не прийняті Гітлером високопоставлені візитери — головним чином, найближче його оточення, його почет.

Серед них Генріх побачив зухвалого і самовдоволеного генерала Фегелейна, чоловіка сестри Єви Браун. Від Віллі він знав, що Фегелейн — сподвижник Гіммлера й веде з ним якісь таємні переговори. Але зараз генерал злісно лаяв голосно Гіммлера за бездарність, за невміння знищити в'язнів у концтаборах. І Гіммлер покірно вислухував образи, ні слова не відповідаючи на них.

Фегелейн змовк тільки тоді, коли з'явилась у супроводі своїх дітей Магда Геббельс: у присутності особи жіночої статі були неприпустимі ті висловлювання, які він уживав, лаючи Гіммлера.

Обоє вони — і Фегелейн, і Гіммлер — поштивим уклоном привітали фрау Геббельс. Потім, наче це не він щойно ображав Гіммлера, Фегелейн, ніби нічого й не було, звернувся до рейхсфюрера:

— Я гадаю, він, — кивок на двері, — до кінця не покине бункер.

— Ви думаєте? — із сумнівом у голосі промовив Гіммлер і, подивившись уважно на вогкі бетонні зведення, промовив: — Спорудження не дуже надійне.

— А що тепер надійне і хто надійний? — спитав Фегелейн.

— Кого ви маєте на увазі?

— Однак ви смілива людина: наважилися поздоровити фюрера. А от Геріиг не наважився — засів на півдні, чекає, поки його проголосять наступником.

— Ну, це ми ще подивимось.

— Саме так, — погодився Фегелейн і ще раз багатонадійно усміхнувся Гіммлерові.

Де було Фегелейнові знати, що, поки він донесе фюрерові на Гіммлера, Борман і Кальтенбруннер донесуть на нього самого і не мине й кількох днів, як він буде розстріляний тут-таки, у закиданому уламками дворі рейхсканцелярії. І Єва Браун на втіху і не без заздрості скаже своїй овдовілій сестрі:

— Ну от, тепер ти можеш перед західними державами видавати себе за жертву Гітлера. І навіть одержиш від них пенсію, цілком достатню для того, щоб відкрито утримувати твого Скорцені.

— Спочатку він був твоїм коханцем, — нагадає вдова.

— Але душею і серцем я завжди була з Адольфом, — гордо скаже Єва, — навіть тоді, коли Отто бував зі мною милий.

Через своє хирляве здоров'я і крайню неврастенічність Гітлер ніколи не міг дозволити собі зробити приємне — власноручно вбити кого-небудь. Але він