Джон Голсуорсі - Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі

шлюб і нині такі самі, як і тоді, коли Сомс та Айріні не могли дістати розлучення і довелося вийти на сцену тобі. Ми пішли вперед, а закони — ні. Отож ніхто на них не зважає. Шлюб без пристойної можливості розірвати його — це тільки різновид рабовласництва; людина не повинна володіти іншою людиною. Тепер це розуміють усі. Якщо Айріні порушила такий закон, хіба це погано?

— Не мені це спростовувати,— сказав Джоліон,— але тут зовсім інше. Йдеться про людські почуття.

— Звичайно!— вигукнула Джун.— Про людські почуття цих двох молодих людей.

— Люба моя,— сказав Джоліон спокійно, хоч із відчаєм: в ньому вже закипало роздратування,— ти кажеш дурниці.

— Зовсім ні. Якщо вони доведуть, що кохають одне одного по-справжньому, навіщо їх робити нещасливими заради минулого?

— Ти не пережила цього Минулого. А я пережив — через почуття моєї дружини, через свої нерви і свою уяву, як тільки може пережити людина, що любить.

Джун теж підвелася й почала неспокійно ходити по кімнаті.

— Якби Флер була донькою Філа Босіні,— раптом сказала вона,— я могла б зрозуміти тебе швидше. Айріні любила його, а Сомса вона ніколи не любила.

Джоліон відповів глухим звуком — схожим на той звук, яким італійська селянка підганяє свого мула. Його серце шалено закалатало, але він не звертав на це уваги, віддавшися своїм почуттям.

— Твої слова свідчать про те, як мало ти розумієш. Ані я, ані Джон, якщо я знаю його, не засудили б любовного минулого. Але шлюб без кохання — гидота. Ця дівчина — дочка чоловіка,— який колись володів Джоновою матір'ю як рабинею-негритянкою. Цього привида не можна прогнати; навіть не пробуй, Джун! Ти хочеш, щоб ми були свідками того, як Джон з'єднається з плоттю й кров'ю чоловіка, котрий володів Джоновою матір'ю проти її волі. Нема чого вживати делікатніших висловів; я хочу з'ясувати справу раз і назавжди, А тепер годі цієї розмови, а то мені доведеться просидіти цілу ніч.

І, притуливши руку до серця, Джоліон повернувся спиною до дочки й став дивитися крізь вікно на Темзу.

Джун, від природи своєї нездатна розпізнати осине дупло, аж поки не встромить туди свою голову, неабияк стривожилася. Вона підійшла до батька і взяла його під руку. Анітрохи не переконана, що він має слушність, а вона сама помиляється, — це суперечило б її вдачі — вона, проте, була глибоко вражена очевидним фактом, що тема ця для нього дуже шкідлива. Вона потерлася щокою об його плече і нічого не сказала.

Перевізши свою літню кузину через річку, Флер не вернулася відразу до причалу, а запливла у залитий сонцем очерет. Тиха краса дня заполонила на мить дівчину, яка не дуже любила мрії і поезію. У лузі над берегом, де стояв її човен, запряжена сірим конем косарка почала ранню косовицю. Флер дивилася завороженим поглядом, як. над легкими колесами спадає каскадами трава — така прохолодна й свіжа. Хурчання косарки й шурхіт трави зливалися з шелестом верб і тополь. Біля човна у глибокій зеленій воді, наче жовті змії, крутилися і витягалися за течією водорості; на протилежному березі в тіні дерев стояли рябі корови й ліниво помахували хвостами. В такий день тільки й мріяти. І вона витягла Джонові листи — не пишномовні освідчення, а розповідь про все, що він бачив і робив, сповнена дуже приємною для неї тугою; всі вони закінчувалися однаково: «Твій вірний Дж.» Флер не була сентиментальна, її бажання завжди були конкретні й чіткі, але вся поезія, що жила в душі дочки Сомса й Аннет, тепер безумовно зосередилася навколо її спогадів про Джона. Вони таїлися в траві й деревах, квітах і струменях води. Вона радісно відчувала його в запахах, які вдихала, наморщивши ніс. Зорі переконували її, що вона стоїть поряд із ним посередині карти Іспанії, а рано-вранці зарошене павутиння, імлисте сяйво й обіцянка дня, що зароджувалася в саду, були для неї уособленням Джона.

Поки вона читала його листи, повз неї велично пропливла пара білих лебедів, а за ними їхній виводок, шестеро лебедят, одне за одним, голова кожного з них була на однаковій відстані від хвоста переднього — флотилія сірих есмінців. Флер сховала листи, взялася за весла й попливла до причалу. Ідучи стежкою через сад, вона міркувала, чи слід розповісти батькові про візит Джун. Якщо він довідається про нього від слуги, йому може здатися підозрілим, чому вона нічого йому не сказала. До того ж це дасть їй нагоду вивідати в батька причину ворожнечі. Отож Флер вийшла на дорогу і пішла назустріч батькові.

Сомс ходив оглянути ділянку, на якій місцева влада надумала спорудити санаторій для хворих на сухоти. Вірний своєму індивідуалізмові, Сомс не брав участі в місцевих справах, обмежуючися сплатою податків, які постійно зростали. Проте він не міг лишитися байдужим до цього нового й небезпечного задуму. Ділянка була не далі як за півмилі від його будинку. Сомс цілком погоджувався з думкою, що туберкульозові в Англії треба покласти край, але тут для цього не місце. Треба це зробити десь далі. По суті, його ставлення було ставленням всіх справжніх Форсайтів: йому немає діла до чужих хвороб, і хай держава робить свою справу, анітрохи не зачіпаючи тих природних благ, які він здобув сам чи одержав у спадок. Френсі, найвільнодумніша з Форсайтів його покоління (крім хіба що Джоліона), якось запитала ущипливо: «Чи ти, Сомсе, коли-небудь бачив ім'я Форсайт на якому-небудь підписному листі?» Може, воно й так, але санаторій зіпсує всю навколишню місцевість, і він неодмінно підпише петицію протесту, яку вже склали сусіди. Твердо наважившись зробити так, Сомс повернув додому і зустрів на дорозі Флер.

Останнім часом вона ставилася до нього куди ніжніше і, насолоджуючись в її товаристві спокоєм погожих літніх днів, він відчував себе зовсім молодим; Аннет безперестану їздила до міста то за тим, то за іншим, і він бував з дочкою майже стільки, скільки бажала його душа. Правда, Майкл Монт узяв собі за звичку приїздити на мотоциклі трохи не щодня.