Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

— маг. Чорного в такій ситуації достатньо було пристрелити, а з цим доведеться возитися — біле Джерело не відторгається світом, тому його ефект тримається довше.

«Навіть мертвий, він зуміє наробити нам всім проблем. А у мене блокатор у флаконі! Треба переходити на порошок.»

Довідники радять в такій ситуації розговорити постраждалого, але на практиці воно все виходить набагато складніше: одержимих магією більшість тем просто не цікавила, а бити і лякати уособлене прокляття не рекомендувалося.

— Рибками захоплюєшся? — Паровоз і кивнув на танець філіжанок. — Ґупі? Мечоносці?

— Цихліди, — ледь чутно видихнув молодий маг. — Красиві, правда?

— У мене племінниця анемон тримає, — щиро розкрився капітан. — Лише непроста воно справа — морський акваріум!

Чарівник ледь помітно кивнув.

— Мені тато обіцяв такий на випуск. Тато….

Губи юнака затремтіли, а левітуючий над столом посуд задзвенів.

— А тебе як звати? — уточнив Бер, намагаючись не зиркати в боки.

— Леон Різольті.

Остання частина головоломки, клацнувши, стала на своє місце.

«Батько — Антуан Ризольті, камера двадцять два. Звинувачений в незаконній магічній практиці, заборонених чарах, підбуренні до бунту.»

Сíм’ї сектантів — це була одна з тих тем, куди НЗАМПІС ще навіть не підступався. Всі знали, за що заарештовано Різольті-старшого, а син його — ось він, і також маг. Навіть якщо сусіди і знайомі проявили тактовність (або остеріглися зв’язуватися), хлопця оточував цілий університет пискатих студентів, здатних довести до нервового зриву мармурову статую. І ось тепер, наслухавшись від однокурсників глузливих жартів, починаючий чарівник ладен був закінчити життя так, як належить справжньому Чудеснику (в його розумінні).

«Малолітній дебіл! Господи, чому ти робиш цих жовторотиків такими ідіотами?»

Всевишній, якого Чудесники згадували коли треба, і коли не треба, тактовно промовчав.

«Головне — говорити з ним. Лише так він зможе відновити контроль.»

— Ти хочеш вирости таким, як тато?

Юнак зібрав на чолі маленьку зморшку.

— Я не знаю. Він хороший. Чому все не так?

— Без поняття, — признався Бер. — А тобі не здається, що лякати людей чарами негарно?

Але маг не захотів підтримати зміну теми. Погляд Леона знову відпливав кудись — біле Джерело, замутнене емоціями, проектувало навколо себе хаотичні збурення, і першою їх мішенню ставало тіло господаря. Ще трохи, і воно перетвориться лише в додаток, ґніт для сліпучого спалаху світла.

«Смертне прокляття посеред міста… Чи не цього нищителя ти пророчила, Алонзо?»

— А хочеш, вріж мені по морді! — у відчаї запропонував Паровоз. — Ти ж ображаєшся на нас за батька, а я — начальник редстонського «нагляду». Чесно-чесно! Так помста буде адресною і сторонні не постраждають!

Настільки несподівана пропозиція пробудила згасаючу думку. Маг з сумнівом знизав очима капітана, і Бер чи не вперше пошкодував про свої габарити — бити такого важко чисто психологічно.

«Значить, справа виключно в можливості отримати здачі?»

Студент обережно потикав капітана пальцем і важко зітхнув — битися у нього не виходило. Паровоз вивудив з кишені флакон з блокатором і протягнув буйному чарівнику, той без заперечень випив. Зачаровані нашивки мундира на очах набували кольору звичайної міді — магія розсіювалася.

Погляд юнака став більш осмисленим і сумним. Паровоз, нарешті, зробив те, що не давало йому спокою з самого початку — перевірив у постраждалих пульс. Принаймні, поки що вони ще були живі, а оцінити масштаб шкоди без допомоги цілителя капітан не міг. Нереалізований злодюга стримано хлипнув — у нього почалася істерика. Бер уявив, як потягне хлопця в управління, в камеру, набиту цілком реальними сектантами…

— Йшов би ти додому, а коли знадобиться, я тебе викличу.

Чарівник приречено кивнув.

— Давай-но, я тебе проведу! — вигулькнула з-за спини капітана Кевінахарі. — Блокатор може дати сторонні ефекти.

«Ах ти…»

Паровоз спробував спопелити емпатку поглядом. Подумати лишень, він тут з шкіри пнувся, працював не за профілем, а вона підслуховувала за рогом!

Кевінахарі обурення колеги повністю проігнорувала. От і працюй з такими.

На виході з забігайлівки уже купчився затягнутий в мундири народ. До Бера причепився молоденький оперативник, який заледве не підстибував від переповнюючого його службового ентузіазму.

— Сер, як оформимо затримання — тероризм чи замах на вбивство?

Паровоз зміряв розумника похмурим поглядом, приміряючись, як би краще зірвати на ньому злість.

— Ви бачили того, хто здійснював неліцензовану ворожбу?

— Ні, але відбиток аури…

— Ви його вже зняли?

— Ні, сер, — знітився оперативник, відчувши, нарешті, глибину роздратування начальства.

— Ну, то займіться своїми справами! А я займуся своїми.

«Якими би вони там не були.»

Подумавши, Паровоз вирішив, що сьогодні обов’язок велить йому вирушити додому, до жінки, яка, нарешті, кинула роботу в бухгалтерії. Милий гомін місіс Бер дасть йому можливість забути про неприємності, а не вихлюпувати на голови підлеглих ні на кого не спрямовану злість. Для справ суцільна користь!

Весь наступний день Паровоз приймав вітання колег з вдало проведеною операцією, а ввечері зателефонував Ларкес, який велів підлеглому сидіти в управлінні і не гратися в посібник для некромантів. Заледве здобута свобода зробила ручкою «па-па».

І знову — кімната для допитів, яку Бер встиг вивчити краще за свій кабінет. Стан — смертельна нудьга. Питатися про що завгодно Антуана Різольті наперед не мало смислу — один з керівників редстонського відділу секти твердо стояв за своїх, а видумувати тему для безцільної нейтральної бесіди капітан вважав негідним свого мундиру. Затриманий, очевидно, сприймав причину мовчання якось по-своєму, бо трохи пойорзав і заговорив першим:

— Я чув, що вчора у Леона були проблеми з «наглядом».

«Він чув! Цікаво, звідки? Доведеться міняти в підвалі охорону: видно, емпати з числа в’язнів уже когось з охоронців розговорили.»

— Неліцензовані чари, які спричинили шкоду здоров’ю і зіпсували чужу власність, — люб’язно пояснив Паровоз.

«Хоча ще можна посперечатися, чи зіпсували — в то кафе тепер добре народ за гроші пускати. Тарелі, кажуть, досі так і літають. Унікальний артефакт!»

— І що ви збираєтеся робити?

— При чому тут я? — здивувався капітан. — Постраждалі заяв не пишуть, господар забігайлівки готовий відступитися, якщо йому заплатять за ремонт. — Правду кажучи, благородство винуватців конфлікту Бера приємно здивувало. — Ваша родина досить заможна, так що до суду справа, скорше за все, не дійде. Але нагляд до кінця життя ваш син собі забезпечив.

— Це перешкодить кар’єрі хлопчика…

— Цей хлопчик мало півкварталу не знищив! Чорним за таке покладено Кайдани Вибавлення або армійський контракт. Без терміну закінчення, між іншим! А ви тут про кар’єру… гм… говорите.

Різольті помовчав.

— Це через мене, — видушив він з себе, нарешті.

— Так! Але не в тому смислі, про який ви думаєте. Ваш приклад вклав Леону в голову думку, що абсолютних заборон не існує. З цією спокусою він буде боротися решту життя, тому нагляд — найменше зло, яке його