Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Дівуля, видно, була цілком задоволена змістом і багатством його промови, приснула, вдала, що поправила вміст свого халатика, порилася в журналі й заявила:

 – То нема вже твого кореша...

– Як нема? Ти, киця це, корочє, ну, добре подивилася?

– Та нема, що я сліпа чи що? Виписався він. Сьогодні вранці. Відмова від лікування. Звалив ще вранці, не чекаючи обходу. То-то зав. відділенням лаявся... я згадала...

Мужик повернувся і жваво пішов на вихід.

– Е... ти чого? – дівчина не зрозуміла такої зміни інтересів, – Придурок! – резюмувала вона і з ображеним виглядом сіла далі щось писати в журналі.

Макс стояв майже біля виходу, добре, що навіть звідси йому було все чути, і коли мужик почав іти, вийшов за двері і звернув у темряву за ріг. Мужик пройшов до паркувального місця, сів у автомобіль, що стояв там. Макс почув, як він сказав водієві: “Поїхали, звалив він ще вранці... а говорили – не ходить, хворий... САМ нас вб’є”... – машина зірвалася з місця і з виском коліс помчала вулицею.

Ось як... Виходить, цей САМ таки надіслав перевірку... Правильно Макс усе думав, шукатимуть його скрізь, тільки вони запізнилися... або протупили. І те й інше його цілком влаштовувало. Їхати додому не хотілося, у квартиру шлях був закритий, там уже мають обживатися Андрій і Оля, а в тому, що за Вікторією спостерігають, він не сумнівався. Залишалося або йти в готель, де теж може бути контроль – у всі часи звідти стукали кому треба про сумнівних клієнтів. Стукіт був однаковий, змінювалися лише ті, “кому треба” – КДБ, менти, бандити, поліція, господарі закладу. Змінювалися цілі для чого це робилося, а “стук” залишався. Ну, або ночувати в машині. Машина перемогла – крім більшої безпеки, все-таки це було своє – тут ти нікому не потрібен, робиш, що хочеш... У готелі, звісно, комфортніше, але от хіба можна там у середині ночі вийти в самих лише труселях надвір, щоб подивитися на бездонне зоряне небо? або послухати, як звучить ніч? Як мороз крадеться по деревах, як голки сипляться з високої сосни? А потім, замерзнувши, залізти під ковдру і знову заснути, балдіючи в теплі від дитячого свого щастя. Тож машина перемогла з величезною перевагою, незважаючи на брак комфорту. Спочатку він ще раз з’їздив, дозарядився. Подобався йому цей процес – ніби воду свіжу й чисту в спеку п’єш і відчуваєш, як вона розходиться по організму. Потім заїхав у глибину переплетення вуличок старої частини міста, переліз із водійського місця в салон, вимостив собі лежбище, роздягнувся і ліг. Встиг тільки подумати: «Як добре – другий день не болить голова...» І відключився.