Вадим Михайлович Кожевніков - Щит і меч

— Взаємодія, — поясний танкіст. — Ваша справа — чотири об'єкти, наша — всі інші місцевості.

Колишні в'язні виходили з тунелю довгою чергою. Люди йшли, підпираючи одне одного плечима, піднявши кістляві підборіддя. Вони йшли і йшли нескінченною хиткою колоною.

Лейтенант-танкіст підніс руку до шолома. Колосов ледь підвівся й теж підніс тремтячу руку до кашкета. Командували в'язнями ті, кого вони обрали у своїх підпільних організаціях за старшин.

Колона розгорнулась і з наказу старшини завмерла по команді «струнко». Але вся ця лінія людей, хоч як вони старались, похитувалась. Було тихо, тільки чулось їхнє сипле дихання.

— Товариші! — сказав танкіст. — Пробачте, ми затримались…

— Ти їм промову скажи, — вимогливо звелів майор. — Треба…

Лейтенант скинув з голови шолом. Обличчя його було молоде. Жалібно морщачись, задихаючись, він сказав:

— Усе, товариші, все! І клянусь, більше такого на землі не допустимо. — Підбіг, обійняв першого, хто опинився ближче до нього.

— Не вийшло мітингу, — зітхнув майор.

Він знову опустився на ноші і вже в'янучим голосом встиг віддати розпорядження про те, як нагодувати і розмістити визволених.

У невеличкому місті, прилеглому до розташування таборів і лісного масиву, виявився німецький госпіталь, що не встиг повністю евакуюватися. У ньому розмістили поранених, зокрема Колосова та Бєлова, який ще був непритомний. Госпіталь передали санбатові радянської моторизованої частини, яка вступила в цей район.

Наді вже не було тут. Ледве встигнувши ще раз глянути на Бєлова, нерухомо простертого на ліжку, вона змушена була залишити його. Бої ішли на підступах до Берліна. Дівчина тривожилася за батька, та й, крім того, вона потрібна була в радянській армійській розвідці.

Майора Колосова в тяжкому стані вивезли з німецького містечка в армійський госпіталь. Начальникові госпіталю Колосов тільки зміг пробурмотіти, що контужений Бєлов — дуже велика людина і про нього треба особливо подбати.

Вайс не опритомнював. У нього був струс мозку. Він був нетранспортабельний.

Замполітові госпіталю доповіли, що у Вайсовому мундирі знайдено документ офіцера СД з особливими повноваженнями, підписаний Гіммлером, Мюллером, Кейтелем, Кальтенбруннером. Замполіт повідомив про це начальника особливого відділу. Той сказав:

— Значить, правильно інформував майор — важливий хижий птах. Видужає — допитаємо. — І попередив: — Але щоб усе культурненько. Повний догляд, гуманність, як належить.

Від удару у Вайса були пошкоджені очні нерви. Він майже не бачив. Операцію йому зробив викликаний з фронту хірург-окуліст. Він сказав лікуючому лікареві, що хворому потрібний абсолютний спокій, ніяких подразнень, зокрема й зорових.

Лікуючий лікар знав німецьку мову, знайшли сестер, які також знали її. Було зроблено все, щоб уберегти пораненого офіцера СД від усяких «подразників». Він лежав в окремій палаті.

Коли Вайс опритомнював, він починав повільно міркувати. Де він? Може, його поранило під час бомбування аеродрому і Дітріх виказав його? І тепер лікарі-німці намагаються зберегти йому життя, щоб потім гестапівці могли повільно витискати його крапля за краплею… Все дальше випало з Вайсової пам'яті. Все, крім засілого в його мозку зізнання Дітріха. І воно пекло його мозок. Значить, він, Вайс, допустив десь фатальну помилку, допустив напередодні того, як мав завершити роботу над завданням, від якого залежало життя багатьох тисяч людей. Ця нав'язлива думка, душевні страждання, викликані нею, робили важчим і без того важкий Вайсів стан.

Пам'ять Вайсова зупинилась на тому моменті, коли Дітріх сказав йому, що доніс на нього, тому що впала підозра на Зубова, а Вайса бачили із Зубовим. Може, це сталося в день смерті Брігітти, коли той чекав Вайса на Бісмарк-штрасе, біля секретного розташування особливої групи закордонної розвідки СД. Вайс пам'ятав, як Зубова потрясла смерть Брігітти, а сам він ніколи не боявся смерті і не думав про неї.

І тепер перед Вайсом випливало, мов з туману, схилене обличчя Зубова в той момент, коли він викинув з літака свій парашут. Йоганн весь час бачив перед собою це обличчя, цю зніяковілу усмішку. Зубов немов просив пробачення за те, що тепер змушений умерти.

А якщо він врятувався? Зубов не такий, щоб без боротьби дістатися смерті. Що, як він знайшов вихід і врятувався? Повернувся в Берлін, і там його взяли за Дітріховим доносом. І кати гестапо терпляче, старанно катують його — могутнього, дужого, здатного витримати найжахливіші катування, через які інший, менш стійкий чоловік міг би швидко вмерти. А Зубов не може, і тому його муки тривають нескінченно довго.

Він весь час думав про Зубова.

Зубов також думав про Вайса. Перед його очима стояло стривожене, здивоване Йоганнове обличчя. І він спішно захлопнув люк літака, щоб швидше відсікти себе од Йоганна, не піддавати його непотрібній небезпеці — занадто вже ясно читалось хвилювання на його обличчі.

Коли літак злетів, Зубов похмуро глянув на спини пасажирів — уповноважених СС, проліз у хвостовий відсік і присів біля крупнокаліберного кулемета, пропахлого машинним маслом. Крізь пластиковий ковпак він бачив клапоть неба. У хвостовому відсіку було вузько й тісно. «Затишненько, мов у труні», — з усмішкою подумав Зубов.

Час польоту — сімдесят хвилин. Механізм висадника міни розраховано на п'ятнадцять хвилин з моменту, коли буде зламано ампулу кислотного висадника. Плоску міну Зубов вийняв з планшета і підвісив на спеціально пристосованій лямці собі під кітель, під ліву пахву. На його дужому торсі ця опуклість була майже непомітна.

Потім він став думати про те, як на його місці діяв би Йоганн. І нічого не придумав.

Небо крізь ковпак виднілося брудне, у хмарах, поверхня ковпака ніби ворушилась від потоків вологи. Було темно, наче в ямі.

На ремені в Зубова висів важкий бельгійський браунінг з прицільною рамкою. Конічні касети він поклав у кишеню кітеля.

Він підрахував пасажирів і членів екіпажу: багатенько. Можна спробувати, але це навряд чи розумно. З пасажирами він, може, і справився б. Але кабіна замкнена металевими дверима. Бити спочатку по пілотах — не буде точності влучень. Почне з пасажирів — пілоти встигнуть вискочити й знищать його самого, перш ніж він розправиться з усіма