Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Коли вони виринули, дівчина відчула дивне полегшення.

–Магія міцнішає. – помітила Ельга, блискавично піднявши крижаний спис.

–Вдалося? – запитала Ебіґейл, не тямивши себе від щастя.

Галеон усміхнувся їй. "ВІН ПОСМІХАЄТЬСЯ?"– подумки здивувалася вона.

–Вдалося. – кивнув їй він. – Молодець, Ебіґейл.

–Він назвав тебе на ім'я! При першій зустрічі! А я рік був скалкою! – поскаржився Ейдан.

–Не заперечуватиму, що ти все ще скалка.– зауважив Галеон.

Будівництво палацу займало кілька місяців, що й так було досить недовго, за мірками звичайного людського будівництва. Показ Ебіґейл пройшов добре. Але найбільше її тішило те, що тепер вона переміщалася без будь–яких складнощів. Вона відвідала своє королівство, де всі живуть не бідують. Але вона поки не готова розпрощатися зі своїм життям на поверхні. Тому вирушала туди, а поверталася або в джакузі в Маямі, у своїй квартирі, або у ванній рідного дому. Коли вона вийшла, знову в мокрому одязі, тато зустрів її з рушником і накинув його доньці на плечі.

–Я пишаюся тобою. – сказав він, обійнявши Ебіґейл. – Вибач, що не повірив.

Вона посміхнулася. До речі кажучи, сусідній будиночок Калерія викупила для Оматея й Аделайн, бо вони вирішили, що палац має належати Ельзі, як Верховній Королеві. Вона про це поки не знала. Вони планували сюрприз. Водночас Пітер із сім'єю ідею батьків не поділяли і залишати палац не збиралися, тому поки вирішили відкласти цю розмову. Ельгорт, Анжела і Шейла–Патрісія, поки що теж бажанням не горіли шукати новий дім. Найімовірніше, у житті Верховної Королеви мало що зміниться. Ейдан чекав її, на даху ратуші, де вони розмовляли багато років тому. Йому були дорогі ці спогади, адже тепер, вони привели його сюди. До Ельги. Вона перенеслася на дах і сіла поруч, обійнявши його.

–Мені не віриться, що все це закінчилося. – хитав головою він, чмокнувши її в щоку.

–Мені теж.– зізналася Ельга.– Мені дуже шкода.

Він опустив очі.

–Так, мені теж. Але в нас були ці двадцять два роки, щоб вдосталь поспілкуватися. Я радий, що в мене був цей час із батьками.

Вони помовчали. Ейдан повернув голову, глянувши на Ельгу.

–Знаю, ти можеш не оцінити цей жест. – почав Ейдан.– Але ми разом двадцять два роки. Я думаю, саме час.

Ельга примружилася і відвела голову вбік.

–Саме час для чого?

Ейдан засміявся і дістав зі своєї кишені бутон троянди, вкритий інеєм. Він простягнув його їй, і Ельга з нерозумінням втупилася на квітку. Хлопець роздратовано зітхнув і перевернув бутон на її долоню. Зі скручених замерзлих пелюсток висипалися гострі шматочки льоду і діамантів різної форми. Ейдан вимовив заклинання над її долонею, і лід почав набувати форми кристалів, а потім і кільця. Кристали переливалися, сяючи зсередини. Ейдан заточив у кільце маленьке силове поле, що утримує кристали всередині. Поле таких розмірів можна залишити всередині кристалів, і воно ніколи не зотліє. Ельга відкрила рота від подиву.

–Це означає «так»?

–Залежить від того, на яке питання.– показавши йому каблучку, сказала вона.

Ейдан розреготався. Діаваль, пронизливо каркаючи, приземлився на плече Ельги. Він почав каркати й Ельга кивала, щось шепнувши йому. Ворон зірвався з її плеча, розсікаючи крилами нічне повітря.

–Що це було?

–Схоже Старла та Айріал запросили нас у гості.

–Ти так і не відповіла.– зауважив Ейдан.

–Після двадцяти двох років, як ти помітив...Саме час.

Ейдан усміхнувся, поцілувавши Ельгу. Вони встали, взявшись за руки, і перенеслися до міста Сердець. У королівському палаці було дуже гарно, і Ельга засмутилася, адже колись у неї був замок, ще кращий за цей... Колись. 

–Я дуже радий бачити тебе.– обійнявши Ельгу, прошепотів Айріал.

–І я рада, друже.

–Привіт, крижинко, маєш неперевершений вигляд.– поцілувавши Ельгу в щічку, сказала Старла, а потім глянула на неї і додала:– Майже такий же, як і я.

Вони захихотіли і наблизились до столу. Айріал наповнив кубки вином і Ельга, взявши один, уже збиралася відпити.

–Ну, і коли ти збиралася сказати? – крикнула Старла, вирвавши кубок з її руки. Вона шумно опустила келих Ельги на стіл і схопила її за руку, починаючи розглядати. На пальці блищала вишукана каблучка з безлічі гострих кристалів діамантів та блискучих крижинок, що утримувало маленьке силове поле.

–Взагалі–то це сталося менше години тому.– відповіла вона.

Старла скрикнула й обійняла Ельгу.

–Вітаю.– Айріал тепло посміхнувся і потиснув руку Ейдану.– Молодчина, хлопче!

–Спасибі.

–Так, ось чому ти така дивна? Це щастя? – розреготалася Старла.

–Дивна? – не зрозуміла Ельга.

–У тебе інша енергетика. – задумалася Старла, відпивши з кубка, а потім уважно глянула на неї.

–Про що ти? – не зрозуміла Ельга.