Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

їхнього родича до передчасної кончини. Однак

його профспілковий представник уже робив деякі контрзаходи в

цій справі, причому КЕХ поводилася напрочуд сприятливо для

нього. Тож Гевлок сподівався, що на момент прибуття «Ізраеля»

у свій рідний порт усе з’ясується і проясниться. Хотілося б йому

вишукати якийсь спосіб, щоб наді слати Вільямсовій рідні листа

з вибаченням. Пояснити б їм, що він хотів тільки скафандра

пошкодити й що йому дуже й дуже шкода, що сталося так, як

сталось. Але представник узяв з нього обіцянку, що він так не

вчинить. Мовляв, хай як справа залагодиться, тоді й вибачишся.

Було й повідомлення від капітана Марвіка із заголовком: ГАДАЮ, Я ЗАБОРГУВАВ ВАМ ВИПИВКУ й пароль до одного з чільних

випусків новин. Гевлок відкрив той випуск.

Центральним образом на екрані, поміж ключових картинок, була якась химерна чудасія. Там «Барбапіккола» переверталася

поволі на своєму прив’язку, розцвітаючи при цьому круглими-круглісінькими

пластиковими

бульбашками,

немовби

видуваючи їх із себе. От ніби квітка віддавала вітрові свої

насінинки.

І

чоловічий

голос,

басовито-лагідний

та

заспокійливий, пояснював цей образ англійщиною з виразним

поясанським акцентом.

— Відзнято новий матеріал про низку приголомшливих

рятувальних операцій на Новій Землі. Те, що ви бачите, є

образами,

які

зафіксував

корабель

«Едвард

Ізраель»

«Королівської Енергетичної Хартії», — картинами масової

евакуації

з

«Барбапікколи»,

безнадійно

пошкодженого

фрахтовика. Пояснюємо для тих, що ще не в курсі цієї історії: усі

три тамтешні кораблі були змушені довший час працювати на

енергетичних запасах своїх акумуляторів, тож на момент цієї

події «Барбапіккола» вже неконтрольовано входила в горішні

верстви атмосфери, й усю її залогу та всіх пасажирів доправлено

на «Ізраель» для медичного огляду й догляду. Рятувальна

операція здійснювалась під керівництвом Дімітрі Гевлока, виконувача обов’язків керівника сек’юриті КЕХ».

Цю картинку змінив його образ: як він звітував корпорації.

Там його чуб стояв сторч, немов відтятий від голови, от ніби він

забажав наслідувати поясанську моду, а голос чомусь звучав так

химерно: пискляво та плаксиво.

— Цю пересадку здійснено за три години. Я хотів би висловити

особливу вдячність капітанові Тулузу Марвіку — за його

незагайну та професійну допомогу, без якої ми б не спромоглися

це здійснити без значних людських утрат.

Випуск закінчився, й Гевлок засміявся. Попросив з’єднати його

з Марвіком, і той рудочубий чоловік майже негайно з’явився на

екрані.

— Отже, наскільки я збагнув, нас не виганяють з роботи, —

сказав йому Гевлок.

— Та ще, хай-но ми повернемося додому, влаштують нам парад

зі стрічками-вінками — якщо таке ще в моді! — запевнив

Марвік. — Наразі якраз момент порушити питання про вищу

платню.

— Про доплату за смертельні ризики, — уточнив Гевлок.

— Ми ж бо герої цього дня, — провадив Марвік. — Хоча їм там

геть невтямки, на що тільки ми тут наражалися. Одну лиш річ

можеш викласти їм так чітко й конкретно, як би тобі хотілось, а

все одно до них не доходить.

— Та нехай уже, — мовив Гевлок. — Воно їм треба?

Дослідницько-наглядова команда от-от подасть мені новий

список їхніх потреб. Як ви гадаєте: чи могли б ми ще щось їм

дати?

— Побачимо, — сказав Марвік. — А як «Росинант» — проведе

нас до Кільця?

— Либонь, що так, — відповів Гевлок. — Я можу це владнати.

— Якби нам їхнє прикриття, то я б іще трохи розчистив наші

комори. Не набагато — але ми могли б скинути їм один із наших

запасних генераторів. Та ще й біомаси дали б, для камбузу.

— Здається, ми от-от вийдемо на вирішення проблеми

вирощування тут урожаїв. Доктореса Окойє казала, буцім таки є

якийсь спосіб перетворювати місцеву флору на щось таке, що

можна обернути ще в щось інше, яке б вони могли їсти. Якось це

пов’язується з праворукими молекулами — з котрими я, на

жаль, не знайомий.

— Ну, то хай щастить їй у цьому, — сказав Марвік. — А чи не

викликає це