Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Невідомий прохач тримався з гідністю і думки свої викладав проникливим баритоном. Одразу згадалися мої вічно гавкаючі начальники. Як кажуть, відчуйте різницю!

— Від імені уряду і мого міністерства я хочу звернутися до вас з проханням яке ви маєте право не задовольняти. Мова йде про вашу знахідку в підземеллях під Фінкауном, а ще точніше — древнього артефакту, який там, на нашу думку, знаходиться, і про який Чудесники, на жаль, знають більше, ніж ми. Як він діє, і чим грозить втручання в його роботу, спеціалісти не розуміють, але в давнину це місто вже ставало центром магічних катастроф. Таке співпадіння викликає у нас тривогу. Враховуючи, що Леону Хаіно вдалося втекти від влади, розгадка таємниці стає критично важливим питанням.

— Круг, — констатував я. — Ви пропонуєте мені ще один ритуал Магічного Круга.

— Так, змушений був визнати ввічливий пан.

Пригадую, після минулого разу я обіцяв собі більше участі в таких забавах не приймати — надто багато возюкання. Але, з іншого боку, можна роками витягувати з костей контролера спогади і все-одно не мати повної картини. Ритуал дозволить мені на мить стати цею людиною, отримати не мішанину образів, а готове знання, так би мовити, в обробленому вигляді. Побачити не лише «ла-ла-ла», але і весь той світ, цілковито, подивитися на наших предків збоку…

Я пожував губами. Як в такій ситуації поводитися солідному чаклунові? Ех, нема в мене досвіду!

— Ну, в принципі, обговорити це можна, але у мене умова: я хочу, щоби в Круг входили лише вивчені мною маги.

І хай дідугани втруться!

Не отримавши різких заперечень, безіменний пан пожвавішав, і за п’ять хвилин ми вже відчайдушно торгувалися, обговорюючи майбутній контракт. Можна подумати, я з його особистої кишені гроші забираю! Ніякої поваги до заслуженого чарівника.

З останні два роки розуміння суті ворожби, яка нас чекала, у чиновників помітно покращилося. Цього разу ритуал нам пропонували провести на полігоні фінкаунської очистки (що їм перешкоджало так само зробити минулого разу?), і, взагалі, все, геть усе було інакше. По-перше, мені не довелося повзати рачки, налагоджуючи захист, — великий утеплений сарай був напханий ним не гірше керпанських лабораторій. По-друге, будемо чесні: єдине, що я робив сам до приїзду помічників, — це тинявся навколо з розумним виглядом, мугикаючи і хитаючи головою. Тут навіть пентаграму за мене викреслили! Місцеві чистильники ревниво слідкували за діями чужинців і мовчали, а два незнайомих куратори по черзі підвалювали до мене, випитуючи, чи не з’явилося в мене якогось інтуїтивного занепокоєння.

Та, з’явилося. З’явилася підозра, що я вже вмер і в раю.

З якихось неймовірно засекречених сховищ мені видали книжку з некромантії (між іншим, в батьковій бібліотеці вона теж була), і тепер я з цікавістю вивчав, яких різноманітних неприємностей мені вдалося уникнути за час своєї практики. Іншої користі від неї не було: в нашому ділі розуміння чужих плетінь або є, або нема, і додатковим читанням тут нічого не зміниш. Єдине, що мене напружувало, — приїзд молодих некромантів, учасників минулого Круга. Допустімо, потрясіння, від яких звичайна людина до кінця днів прокидатиметься в холодному поті, пройдуть для них непоміченими (на пропозицію підробити охоче відгукнулися всі), а от мій авторитет…. Ритуал-то в мене не вийшов. Скажуть: «Тангор знову носа дере!» І рило нікому не начистиш — помічники ще потрібні.

Виявилося, даремно я непокоївся. Єдине, чим мене дістали, так це десять разів заданим питанням:

— Майстер Тангор? Ви ж, наче б то, вмерли!

Чи не оголосити себе лічем? Тут-то вони всі на мене і кинуться.

— Ні, я просто дуже сильно хворів, а тепер одужав.

Замість загиблого Хока в Круг пропхався Чарак.

— Якщо ти наполягатимеш, я, звичайно, піду, — з фальшивим співчуттям зітхав старий чаклун.

Угу, і мені ще пару місяців доведеться дресирувати йому заміну.

— Ні вже, вчителю, прийшли, то працюйте!

Головне, щоби він дуба не врізав під час ворожби. Допитливість допитливістю, а мене він в некроманти записав, посилаючись на своє слабке здоров’я. Брехав, напевно, трутень!

Відтягувати ворожбу я не став. Один з найскладніших некромантичних ритуалів пройшов буденно і без ексцесів. Чи то характер у контролера був не надто впертий, чи то зірки так зійшлися вдало, але до нового життя небіжчик пробудився охоче і потім розпрощався з ним без заперечень, а, йдучи геть, обдарував некромантів, дванадцятьма своїми слабими подобами.

Тут-то я і охрінів. Тричі опльовані сектанти виявилися правими практично в усьому!

Звичайно, наші всесвіти не були сферами на пружинках, це був хибний образ, майстерно впроваджена в маси омана. Геометричну форму всесвітів, взагалі, неможливо описати, вони існували десь і якось, часом проявляючись в одній точці простору одночасно. Хвилі хаосу мандрували через нашу реальність, часом нежитів ставало більше, часом вони зникали зовсім, цей процес тривав стільки, скільки люди пам’ятали (ті, інші люди). З дивними прибульцями безжалісно боролися, але час від часу (і не так вже і рідко) хвилі зустрічалися, ставалася інтерференція, і у світ вихлюпувалася така кількість потойбічної пóгані, що доводилося тікати панічно, кидаючи друзів і родини, сподіваючись знайти пристанище, де не було нежитів, або звідки вони вже встигли забратися. Змінити порядок речей ніхто не міг, як пуголовки не можуть керувати припливом і відпливом.

А потім прийшов ВІН, геній такого розуму і злобності, що всі наші м’ясники тихо плачуть в куточку.

Завжди було відомо, що існують індивіди, які відчувають до Потойбічного незрозумілу спорідненість. Таких завжди намагалися позбутися (виплодки ворога, все таке), не вникаючи в деталі, тим більше, що милими і невинними ці люди не були. Так само було відомо, що у світах, які попали в потойбічну хвилю, помирають не одразу і не всі. ЙОМУ спало на думку співставити ці дві множини. Чи варто казати, що вони повністю співпали? ЙОГО сподвижники зібрали всюди людей, чиї предки успішно пережили атаки хаосу, висадили їх тут на цій землі, одразу після чергового Апокаліпсиса, а потім з’єднали реальності, зв’язали всесвіти в одній точці, не даючи їм більше розійтися. Зробили світ, в якому потойбічні феномени були присутні постійно, де ВІН сподівався сотворити цивілізацію, якій не доведеться гинути під ударами стихії (думку піддослідних на цю тему чомусь ніхто не питався).

ВІН зробив так, що чорні маги стали потрібні людям постійно.

Крім того, кожна людина з чорним Джерелом була ще одною ниткою, яка з’єднувала канву всесвітів, не даючи їм розійтися, але при цьому гасячи хвилі хаосу. Тепер потойбічні істоти були присутні тут завжди, але екстремуми їх чисельності були сильно згладженими. Тобто, за позбавлення від глобальних катастроф людство заплатило постійним головним болем. Ну, хіба це не чудо, наша магія?

Ах, яку бурю обговорень викликали такі новини! Одразу стало ясно, чому білих