Вальдемар Лисяк - Ціна, Вальдемар Лисяк

- Чого він робить? – не зрозумів функціонер у синьому мундирі.

- Що вся поліція у нього в кишені, пане старший сержант.

- Це неправда, - скреготнув зубами той.

- Я навіть не стверджую, ніби це правда, пане старший сержант. Я лише сказав, що люди так кажуть.

- Чому вони так кажуть?

- Мабуть, тому, що цей тип займається своїми справами відкрито, але за ґрати так ніколи і не потрапив.

- А це вже пахне роботою на гестапо, - зауважив Брусь. – Багато довірених людей гестапо відкрито порушує закон, але їх не можна торкнутися…

- А було б чудово, якби ми запропонували Мюллеру чотирьох його псів, панове? - розмріявся Клос.

- Ось тоді Мюллер продемонстрував би нам, як йому подобається слов'янське почуття гумору, тільки я, пане редакторе, не радив би перевіряти глибину його почуттів! - стягнув на землю Клоса Кржижановський.

- Зига не працює на гестапо, - повідомив ювелір.

- Звідки пан знає? - запитав Хануш.

- Ну ось знаю, і крапка.

- Тоді чому ж він безкарний?

Усі подивилися на поліцейського. Старший сержант розвів руками.

- Ну як можна його посадити, псякрев, коли ніколи не знайдеш свідків?!... Повії всі заперечують, а клієнти їх теж заперечують!

- Ви дивуєтесь, дорогий пане поліцейський? - запитав Кортонь. – Кожен би все заперечував, і кожен, хто користується послугами цього Зиги, його захищатиме, що, можливо, ви й самі почуєте це тут.

- Знову нахабний шантаж! Я рішуче протестую! - вирвався вперед Брусь.

- Який ще шантаж? – здивувався Мертель.

- А такий, що тепер кожен, хто висловить незгоду щодо трансакції з Мюллером, вважатиметься клієнтом цього ось Зиги та його підопічних. Ні, панове, цей номер не пройде!

- Пан магістр чудово все пояснив, - підтримав його Седляк. – Панове Мертель із Кортонем весь час чинять тиск, користуючись образами та шантажем, лякаючи та ображаючи – все разом, це банальне хуліганство! Я теж противлюсь тому, щоб віддавати Мюллеру когось, навіть цього альфонса, хоча я ніколи не спав з його повіями.

- Ах, ви спали з повіями його конкурентів? – зацікавився Станьчак.

- Ні з якими! ... Я ніколи не спав з повією!

- Співчуваю – ви й гадки не маєте, скільки втратили в житті.

Кортонь спробував повернути дискусію до суті справи:

- Зига – це зараза на тілі нашого міста! Він торгує живим товаром! Він висилає бідних селянських дівчат за океан, щоб ті через силу працювали в борделях Буенос-Айресу або Ріо-де-Жанейро.

- Ви стільки знаєте, пане директор... - підколов його Станьчак.

- А тут нема чого з мене сміятися! Зига - це бандит! У його кишені осідають гроші, які громадяни Рудника витрачають на розпусних жінок – ті самі гроші, які мають бути витрачені на дітей та сім'ю!

Станьчак постукав себе зігнутим пальцем по лобі, кажучи:

- Ідіотизм! Продажні дівки – це найдешевші самки у всьому світі.

- Це що, черговий ваш жарт, професоре?

– Ні, це черговий факт, кіношнику. Навіть найдорожча куртизанка або гетера завжди буде дешевшою за звичайну дружину. Ця друга висмоктує з чоловіка в тисячу разів більше, до того ж вередує, від усього відмовляється, знущається, чіпляється до будь-якої дрібниці і так далі, чого б не робили. На мою думку, вони ж найчесніші жінки на світі, бо блядство своє називають блядством, не будуючи при цьому фальшивих мін і не розігруючи псевдоромантичних театральних сцен найдешевшого штибу.

- Ви це кажете як практик, професоре, - запитав Хануш. – Скільки разів ви були одружені?

- Жодного.

- Саме так.

- Що – ось саме? Начебто у мене в цьому питанні немає досвіду? А який досвід має більшість одружених придурків?

- Різний, пане професор.

- А я говорю про більшість!... Ілюзія більшості мужиків полягає в тому, що їм здається, ніби вони одружуються з Євою, коли насправді беруть за дружину змію. Втім… вже сама фалічна символіка Змія доводить, що Адам був рогоносцем, і що його доля була наказана всьому чоловічому роду, панове.

- У нас тут знаходиться чоловіки, які, я впевнений, не скаржиться, - не здавався Хануш.

- Можливо, лікарю, можливо. Але ж вони не займаються філософією. Мені складно було б окільцюватися, адже одружений філософ – це персонаж із комедії дель арте, тому мені довелося б бути італійським паяцом. Я люблю висміювати себе та інших, але не виніс би, якби мене висміювали як жертву долі. Тим не менш, хоча я і не ношу обручки - але знаю, чим подружжя є практично, оскільки у мене був одружений брат.

Мертель перервав цю розповідь, глянувши на годинник.

- Панове, давайте не будемо дискутувати про сімейні проблеми, але про те, чи слід цього Зигу, який змушує займатися проституцією бідних дівчат…

- Нісенітниця! - пирхнув філософ.

- Що нісенітниця?

- Те, що він змушує їх.

– А він не змушує?

- Напевно ж – ні. Якби це їм не подобалося, вони б цього не робили.

- Вони займаються цим без кохання, пане професоре. Тобто – з примусу!

- Та херню ви порете! Жінці не потрібне кохання, їй потрібна сперма, от і все!

- Я, панове, не розуміюся на філософії, - вступив у сварку Брусь, - але я був щасливо одружений, у мене дві доньки, дві сестри, я знайомий з багатьма дамами... і стверджую, що для жінки не існує нічого важливішого, ніж кохання . Професор Станьчак несе очевидні дурниці!

Станьчак зробився фіолетовим через стихійний гнів, вперше за цей день. Але свою відповідь він почав холодним, аналітичним тоном, мало не поділяючи склади, немов сухий викладач чи проповідник:

- Ідіотизм, пане Брусь, це грецьке слово. У медицині воно використовується як професійний термін, що означає "найвищу ступінь розумової недорозвиненості". Але результати цієї хвороби повинен лікувати у себе не я, але ви. Ви тут пережовуєте банальності, які не мають нічого спільного з біологією, тобто з дійсністю. Біологія бачила ваші сентименти в одному місці – ми створені не заради щастя, а заради розмноження. Але, оскільки розмноження це багато болю та турбот: народження, вирощування, виходжування, навчання тощо – природі необхідно було винайти якусь штучку, яка змушує до відтворення, інакше ніхто б не хотів прирікати себе на цей тяжкий шлях. І вона вигадала любов, а точніше: оргазм і статеве бажання, що призводить до нього,