Жан-Крістоф Руфен - Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не дуже радий власній участі в цій справі отець Габорйо прийшов за Алікс наступного дня після відбуття каравану: не варто було надовго залишати рослини без нагляду. Консул надав їм кабріолет і вони, о восьмій годині ранку, вирушили в подорож, яка тривала не більше двох хвилин. Від самого першого дня месьє де Майє почав казати всім відвідувачам, що його донька буде відтепер разом з отцем Габорйо складати гербарій у будинку колишніх аптекарів. Він хотів, аби справа була загальновідомою, тобто природною. Тому єзуїт наказав зупинити коляску просто перед будинком Понсе і не приховував, що має від нього ключ. Вони увійшли до першої кімнати, яка була володінням метра Жюремі. Перед від’їздом протестант трохи прибрав там, тобто сховав свою солом’яну підстилку та поскладав до купи різномастий посуд. На столі посеред кімнати вони знайшли лист до отця Габорйо. Той наказав прочитати його дівчині, бо для його слабких очей було не достатньо світла. Там говорилося, що єзуїт, який був немолодою людиною, міг позбавити себе клопоту підійматися на другий поверх, і що для нього на першому поверсі був приготований шезлонг, який вони тепер побачили в куті. Як скромний знак уваги, аптекарі у скляній посудині з краном унизу залишали, на прохання священика, серцевий засіб, який мав позбавити його болю, від якого, їм це було відомо, той страждав. Достатньо мало бути однієї склянки на добу. А мадемуазель має знайти на другому поверсі, у двох великих книжках, усі вказівки з догляду за рослинами.
Святий отець покоштував свій засіб і скривився.
— Воно гірке? — спитала Алікс.
— Дитино, то є ліки, їх треба сприймати такими, якими вони є.
Якби трунок не був приписаний справжніми аптекарями, отець Габорйо міг би присягнутися, що то горілка. допивши свою склянку, він сів у шезлонг і відіслав свою ученицю на другий поверх займатися справами.
Вона піднялася й побачила, як її батько кількома днями раніше, але зовсім із іншими почуттями, дивну безліч живих істот цього будинку-оранжереї. Упродовж ночі рослини дихали там своїм вологим подихом. Нерухоме повітря з пахощами лісових квітів та мокрої деревини було теплим та вогким. Під дахом щебетали птахи.
Дівчина повільно йшла вузькою стежкою між горщиків. Так, торкаючись пальцем до гілля, вона дісталася до столу і сіла на табуреті. Це насправді було дивне місце, створене за подобою того, хто був його господарем, і чию присутність, здавалося, вона ще відчувала. Вона поринула в солодкі мрії, з яких її змусило повернутися видовище двох великих книжок, котрі лежали на столі та нагадували їй про обов’язки, пов’язані з її місією. Вона відкрила перший том. Це був сухий трактат із садівництва латиною, надрукований в Голландії двадцять років тому. Його товщина викликала в неї почуття глухої безнадійності. Коли вона прочитає та перекладе все, що там є, бідолашні рослини давно вже будуть мертві. Утім, перегортаючи перші сторінки, Алікс знайшла аркуш паперу, який ледве визирав з трактату, немов закладка. На ньому було написано пером: «Лийте на добу один цебрик води у великі горшки, одну склянку в маленькі та половину склянки на тиждень в горшки з сукулентами. Відчиняйте вікна зранку та зачиняйте, коли йтимете. У решті робіть так, як уважатимете за потрібне. А головне — розмовляйте з ними, як розмовляли би зі мною. Жан-Батіст».
Алікс голосно розсміялася й одразу приклала долоню до рота, бо боялася звернути на себе увагу старого священика. Але знизу долинав лише рівний подих сплячої людини. Вона склала папірець, сховала його під книжками на етажерці, і радісно взялася до виконання простого та приємного завдання, яке їй пропонували.
Розділ 2
За два дні після від’їзду місії месьє де Майє приймав у консульстві візит ні на кого не схожої людини, яка відрекомендувалася братом Паскуалє.
Щойно він зайшов до кабінету, як у консула забігали по спині мурашки. Це був чернець-капуцин, одягнений у рясу свого ордена з великим каптуром, що спадав на спину, та ще й підперезану мотузкою з вузлом. Під цією просторою одежею не можна було добре розрізнити фігури цього чоловіка, але широкі плечі, високий зріст та мозолясті руки надавали йому вигляду дроворуба, який прийняв постриг. Велике квадратне обличчя у рамці чорної кучерявої бороди, маленькі нерухомі виблискуючі очі довершували жахливе загальне враження від його зовнішності. Він мав сильний італійський акцент, розкотисто рикав, вимовляючи «р», та відокремлював французькі слова одне від одного з рішучістю м’ясника, який розбирає волову тушу.
— Я ігумен нашого братства, — сказав він, привітавши консула.
«Якщо цей неотеса є ігуменом, то які ж там усі інші…», — з відразою подумав месьє де Майє.
Монах без жодних викрутів заявив, що бажає бачити ту людину, яку месьє де Майє призначив послом до Негуса Ефіопії.
Консул вдав здивування та нерозуміння. Ось тут-то капуцин, витягнувши з-під своєї ряси аркуш паперу, зачитав перший параграф секретного листа, який консул передав Понсе і до якого він приклав королівську печать Франції.
Месьє Масе, присутній при розмові, подумав, що месьє де Майє зараз упаде; консул якось відразу обм’як. Потім він узяв себе в руки, і знайшов сили запитати ченця, як той знайшов цей документ.
— Се ви самі, мосью консоле, нам його прислали, — сказав капуцин, відкриваючи в широкій усмішці жахаюче нерівні зуби.
— Я не надсилав вам нічого подібного!
— Ваш секретере, він, кого я тут бачу, ходив, здається, перевіряти свій переклад до одного з наших братів? Брат Франциск, знаєте такого?
Консул обернувся до месьє Масе і спопелив його очима. Якби він тільки міг, то без жодних вагань убив би секретаря на місці. Помилка була такою грубою, такою неприпустимою, що він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен», після закриття браузера.