Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

впливам полонізації, бо теж писалося як «Міхнєвські» та «Міхньовські». Як дрібні, малоземельні (або й безземельні) шляхтичі, Міхновські мусили найматися на посади різних адміністраторів на фільварках багатих панів, чим можна пояснити занотування Міхновських в Лом-жинському та Серадзькому повітах у корінній Польщі. З історії тих часів теж відомо, що сини дрібної української шляхти досить часто йшли у священство, як засіб втримати себе на вищому суспільному рівні порівняно з міщанами та селянами. Цим можна пояснити пізнішу появу священицької гілки в роді Міхновських, потомки якої втрималися до XX століття. Правдоподібно, що й нащадки правобережних шляхтичів Міхновських дожили теж до XX століття, бо в грудні 1908 р. Одеський окружний суд за борги продавав маєток дворянина Северина Михайловича Міхновського, «всякої землі 1226 десятин», яка знаходилася біля села Бранкуванівка Тираспільського повіту Херсонської губернії. До потомків правобережних Міхновських, мабуть, треба теж віднести Станіслава Стефановича Міхновського, що в 1914— 1915 рр. працював секретарем Бердичівської міської управи.

В «Реєстрі» армії Б. Хмельницького за 1649 рік знаходимо правобережного реєстрового козака Левка Міхновського, який служив у Білоцерківському полку і належав до тих сотень, що сформувалися з мешканців Білої Церкви (частина колишнього воєводства, в якім генеалоги згадують шляхтичів Міхновських). Історик В’ячеслав Липинський був схильний вбачати родовий зв’язок між перемишлянськими шляхтичами Міхновськими та згаданим реєстровиком Левком, причому, щодо перемишлянських Міхновських Липинський посилався на працю Ролле. Про існування Міхновських в Київському та Волинському воєводствах Липинський, правдоподібно, ще тоді не знав.

Півстоліття пізніше, в час гетьмана Мазепи, у 1705 р. знаходимо першу документальну згадку про священицьку гілку Міхновських в особі Матвія Міхновського, який до 1703 р. був учнем Київської академії, а від 1704 р. — учнем Московської духовної академії. Причина його переходу до Москви була така. У 1700 р. російський уряд вирішив змодернізувати свою духовну академію та семінарії, вводячи в них курс філософії та «латинські і грецькі науки». Вже від 1701 р. примусовим способом з Київської академії до Московщини почали спроваджувати кращих професорів, щоб «європеїзували» російські школи. Від 1702 р. російський уряд почав теж заохочувати здібніших студентів із старших класів Київської академії переходити у Московську духовну академію і тут кінчати свої студії в надії, що деякі з них залишаться тут викладачами в академії і по семінаріях. Про Матвія Міхнов-ського довідуємося зі звідомлення про вуличну бійку в Москві, в якій українські студенти бились проти князя М. Вяземського та його дворових кріпаків. У тій бійці між потерпілими українськими студентами згадується про Матвія Міхновського, Івана Скринського, Данила Людвиновського, Павла Храникевича, Михайла Хаврицького, Андрія Мишоту та Івана Яновського. У квітні 1705 р. про цю бійку велось судове слідство, де про згаданих студентів сказано: «іноземци польской породи, школьного двора стюденти». Так тоді росіяни формально називали тих українців, що походили з Правобережжя, окупованого Польщею. Самозрозуміло, що справдешні поляки не студіювали православного богослов’я в Києві, а тим паче у Москві. Як видно, Матвій Міхновський почав навчатися в Київській академії десь наприкінці 1690-их рр.

Інша рання згадка про Міхновських припадає на 1727 рік, в якім священик Іван Міхновський вже служив «протопопом десь в Сибірі». Документи свідчать, що спочатку він був студентом Київської академії, а богословський клас кінчав уже в Московській духовній академії, де його вчили ті ж «імпортовані» професори з Києва.

Шкільні роки протопопа Івана Міхновського припадають приблизно на той же час, що й Матвія Міхновського.

На третього з черги члена священицької гілки роду, Петра Міхновського, натрапляємо між студентами Київської академії в 1779 р., коли він ходив до найвищого (богословського) класу. На цих трьох студентах Київської академії кінчаються наші знахідки за XVIII століття, хоч їх напевно було більше.

Десь, мабуть, наприкінці 1760-их рр. Міхновські переходять на Лівобережжя і оселяються в Золотоніськім повіті на Переяславщині. Дуже правдоподібно, що Міхновські покинули Правобережжя у зв’язку з подіями під час Коліївщини. Треба думати, що з переходом Міхновських на Лівобережжя їхні сини почали теж навчатись у Переяславській колегії. У ранніх списках учнів Переяславської колегії за роки 1739-1745 Міхновських ще не бачимо, що теж свідчить про їхню відсутність на Лівобережжі в той час. Щодо пізніших років (після 1745 p.), ми не маємо даних про учнів Переяславської колегії, бо її архів зберігся лише за роки 1798-1841. Та незалежно від цеї архівної втрати, ми точно знаємо, що впродовж цілого XVIII століття Міхновські мусили кінчати повну богословську науку в Києві. Починаючи від 1738 р. Переяславська колегія не мала повного курсу навчання. В ній були класи: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика та риторика, але щоб кінчити повну науку, треба було ще пройти класи філософії та богослов’я в Київській академії. Щойно в 1799 р. в Переяславі відкрито клас філософії, а клас богослов’я — 1800 р. У 1803 р. утворено Полтавську губернію, і Переяславський колегіум було перейменовано на Полтавську семінарію, хоч ця семінарія лишалась у Переяславі аж до 1862 р. 1817 р. її переформовано на стандартний російський спосіб. До 1862 р. єпископами Переяславськими та Полтавськими були виключно українці, після 1862 р. єпископами призначалися вже виключно росіяни.

Ось деякі відомості про гілку Міхновських з родини Івана Івановича Міхновського (1820-1906) — архієпископа церкви Всіх Святих с. Турівка.

За точними підрахунками, батько ідеолога, священик Іван Іванович Міхновський, народився 1820 або 1821 р. в Золотоніськім повіті на Полтавщині. Спинимось детальніше на його особі, бо це він, за словами Д. Дорошенка, виховав свою родину «в самостійницькому дусі» і передав той дух своїм синам: Володимирові (священик), Миколі (ідеолог та правник), Гаврилові (правник), й також своїй дочці, що була заміжня за священиком Яковом Совачовим.

Одначе перед тим треба сказати кілька слів про діда Миколи. З батькового «по батькові» бачимо, що дід ідеолога теж звався Іваном. Серед усіх Міхновських, відомих у 1820-их рр., бачимо лише двох Іванів, і кожний з них може бути кандидатом на діда ідеолога. Тому треба згадати їх обох. Перша можливість: протоієрей Іван Міхновський, що 1826 р. згадується як декан околиці містечка Гельмязів Золотоніського повіту, який помер перед 1841 р. Один із синів декана, Михайло, народився 1819 р., а народження батька Івана припадає на 1820-1821 рр. Друга можливість: священик Іван Міхновський, який народився у 1793 р., а Полтавську семінарію закінчив 1817 р. (маючи 24 роки). Він походить із села Мойсенців Золотоніського повіту, де його батько служив паламарем у церкві Якима та Анни. Отже, є можливість, що прадідом ідеолога міг бути паламар. Цей паламар зумів вивчити на священиків своїх двох синів, а