Уляна Пас - Заміж за незнайомця, Уляна Пас

Старшому братові явно більше двадцяти п'яти, а ще він доволі стриманий та серйозний. Біла сорочка з закатаними рукавами та чорні штани пасують йому занадто добре. Темне волосся зачесане назад, а глибокі зелені очі, такі ж як у Дем'яна, проникливо мене розглядають. 

- Ще й як, - фиркає мій чоловік і його рука миттєво опиняється у мене на плечах.  - Познайомся з моєю дружиною. Юля!

- Дуже приємно, Юле, - Давид посміхається кутиками губ і сідає якраз навпроти мене. Стає не по собі, тому що витримати усі ці погляди не так то й просто. 

- Взаємно, - намагаюся залишатися холоднокровною і навіть вдається мило усміхнутися. 

На щастя, деякий час я можу просто помовчати й насолодитися вечерею. Ну як насолодитися… під прямим поглядом Давида важко засунути в себе хоча б щось, та я трималася до останнього. 

Тільки от мовчали ми недовго, тому що цікавість роз'їдала практично усіх. Та найбільше Давида.

- Юля, не розкажеш, як так сталося, що мій єдиний брат одружився, а я ні сном ні духом? - питає, попиваючи вино. 

- Я можу тобі розповісти, - влізає Дем'ян, але його брату, схоже, хочеться слухати зовсім не його. 

- Я знаю, що ти можеш,  - зупиняє його Давид. - Але зараз хочеться слухати твою красуню дружину. То як? Розкажеш?

Ну ось, приїхали! Схоже, Давид зрозумів, що все це лише гра. Напевно, ніхто з тут присутніх не вірив у те, що ми дійсно щасливі закохані. І не мені їх судити, сама навряд чи повірила б. Отже, потрібно брати ситуацію у свої руки. 

- А чому ж не розказати? - мило усміхаюся і кладу свою руку на плече Дем'яна, як недавно робив він сам. - Ми з Дем'яном знайомі давно, але так вже склалося, що у мене були стосунки з іншим хлопцем. Усе йшло до весілля, але перед цим днем я дізналася, що він мені зрадив. В той день напевне сама доля звела мене з Дем'яном. Ми одружилися, і я ні про що не шкодую.

- Справді? - Давид кладе лікті на стіл і дивиться на мене впритул. Напевно, намагається прочитати брехню у мене на обличчі. Нічого не вийде, красунчику! Я вмію бути переконливою, коли дуже сильно потрібно. - Чому мені здається, що це весілля стало для тебе хорошою можливістю помститися колишньому? 

- Ти маєш рацію, - спокійно відповідаю. - Я дійсно йому помстилася. Хоча в планах такого не було. Я щаслива, що тепер поряд є той, хто ніколи не зробить мені боляче. Правда, милий? 

Переводжу погляд на Дем'яна, котрий, схоже, трохи офігів від моїх слів і легенько цілую його в губи. Це лише секундний дотик, але і його досить, щоб дати Давиду зрозуміти серйозність моїх слів. 

- Ви така красива пара! - радісно заявляє Наталя. - Та мені здається, що весілля все ж таки необхідно зіграти. Ви обоє маєте право на цей особливий день. 

- До того ж журналісти обривають телефони моїх помічників, - додає батько Дем'яна. - Всі хочуть ваше інтерв'ю. 

- Буде їм інтерв'ю, - усміхається мій чоловік і кладе свою руку поверх моєї на своє плече. - Тільки не зараз. Ми з Юлею поки що не готові ділитися моментами зі спільного життя. 

Ух, це добре, що Дем'ян відстрочив це кляте інтерв'ю. Грати кохання ще й перед журналістами - це вище моїх сил. 

Далі нам приносять десерт і Давид кудись зникає. Йому телефонують і, вибачившись, чоловік покидає вітальню. Це добре, а то від його прямого погляду хочеться сховатися під стіл. 

Коли ж усе закінчується і ми підводимося з-за столу, я вже уявляю, як повернуся додому і прийму ванну, коли лунає голос дідуся Дем'яна.

- Юле, я можу поговорити з тобою наодинці?

- Дідусю, це обов'язково? - миттєво напружується Дем'ян. Схоже, ідея Бориса Федоровича йому не до вподоби. 

- Не хвилюйся ти так. Нічого з твоєю дружиною не станеться, - старенький мені підморгує, і стримати усмішку не вдається. Не розумію, чому Дем'яна так лякає ця розмова. Борис Федорович здається мені приємним чоловіком. От якби на розмову мене покликав Давид, було б реально страшно. Цей чоловік мене дратує своїми тупими питаннями та косими поглядами. 

А так я впевнена, що усе пройде чудово! А от на темній шевелюрі Дем'яна з'явиться кілька сивих волосин.