Чак Паланік - Виправний день

своїх квір-посестер, щоб зробити звільнення більш приємним для основної маси, жінок середнього класу. Гетеросексуальних жінок. Історія завжди повторюватиме цей шлях: квір-піхотинці прорубують шлях, а потім їх звільняють зі служби, коли найважча робота закінчилася.

Між ними — між усіма племенами й родами — вже розповсюдили книжку. Тому що всі великі справи потребують свого маніфесту. Кожен примірник книжки був переплетений найдорожчим синьо-чорним матеріалом, а її назва та ім’я автора були виведені на обкладинці позолоченими літерами. Чи то «Маніфест комуністичної партії», чи Біблія, чи Коран, «Загадка жіночності» чи Сол Алінскі.

— От візьміть, до прикладу, всіх гіпстерів, — зітхнув Естебан. Змахнув однією рукою, щоб показати, як слова тепер підводять. Він похитав головою, ніби шокований. — Вони вкриті татуюваннями і кишать пірсингом, але мало хто знає ім’я Жана Жене[115]. І ніхто не знає про культуру міських аборигенів 1970-х у квір-Сан-Франциско[116], що відновила примітивне мистецтво модифікації тіла!

Він дав аудиторії в кімнаті заспокоїтися. Усі вони відчували тягар невдачі. Стійкий розвиток подій, у якому історія відмовлялася звеличувати чи навіть визнавати ці події квір-історією. Багато хто стримував сльози. Їхній бенкет єдності почав нагадувати похорон. Естебан притьмом глипнув на Бінґа, щоб запевнити його: ще не все втрачено.

— Починаючи від завтра, — м’яко прогарчав він, — історія нас більше не ігноруватиме. — Підвищуючи голос, він продовжив: — Наш рід влади покаже себе! Ми наберемо багато мішеней, набагато більше, ніж інші роди! — він перекрикував шумне схвалення навколо.

Бінґ приєднався до спільного крику.

— Ми доведемо свою квір-владу і виборемо право контролювати країну… яка контролює світ!

Будь-які подальші окремі слова загубилися, коли могутні крики схвалення наповнили лофт.

Чарлі та його колеги схилили голови і молилися за душі чоловіків, які так і не знайшли своєї долі. Вони зверталися до мертвих і запрошували цих предків приєднатися до них. І війська наповнювалися, як живими, так і неживими. Як Ґеррет Довсон запросив Чарлі, так само й Чарлі зрештою запросив Мартіна, який запросив Патріка, який запросив Майкла, який запросив Тревора, доки їхній рід не простягнувся від океану до океану, від міста до міста. І тієї ночі лінії великих вождів завершилися.

Їхня група влаштувала автопікнік, повітря наповнювали запахи вугілля і соусу барбекю. Суворі чоловіки, одягнуті в кепки з козирками і камуфляжні мисливські костюми.

Над ними височів Капітолій, побудований, як і всі величні споруди, так, щоб люди зовні почувалися безсилими, а захищені всередині — всесильними. Роздута, непридатна форма його мармурового купола, цитадель, яку необхідно захопити. Нова Бастилія. Ґеррет Довсон із люттю дивився на це одоробло, ніби на дурнувату декорацію, якою воно й було. Його світлі блакитні очі випромінювали презирство.

Мармуровий купол, омитий світлом прожекторів, нагадував повний місяць, замерзлий на горизонті. Ніби Молох[117], який поглинає вбитих дітей, та все одно вічно голодний. Він маячів над ними. Жоден поліцейський не запитав, що вони тут роблять. Ніхто не затримував на них погляд.

Завтра вони вже не будуть чоловіками, які вимірюють час червоними сигналами світлофора, а задоволення — пінтами крафтового пива.

Чарлі запхав два пальці до рота і закликав до тиші довгим оглушливим свистом. Довсон зібрався говорити.

Невисокий, проте міцно збитий чоловік, схудлий від життя у виробничому цеху, Довсон скромно прийняв мовчазну увагу натовпу.

— Гомосексуали… — сказав він і затнувся.

Перевівши подих, повторив:

— Гомосексуали стали митцями, тому що нічого з того, що вони могли робити на публіці, не було природним.

Від початку свого усвідомлення, пояснив він, вони мусили вчити і копіювати поведінку, яка в інших закладена інстинктивно. Для виживання вони мусили спостерігати і запам’ятовувати, і таким чином вони ставали вченими, митцями і клериками цивілізації.

Так само темношкірі заводили сім’ї. Щоб вижити, вони будували кар’єру та бізнес. Темношкірі засновували церкви, боролися як солдати, показували себе моральними зразками чесноти і затьмарювали цим білих.

— Але політика ідентичності, — продовжив Довсон, — перетворила гомосексуала лише на його сексуальний вибір. Вона знизила темношкірого суто до його шкіри. І кожен з них став карикатурою свого попереднього величного «я».

Чоловіки, такі як Довсон і Чарлі, покинули свої свердлильні станки і токарні верстати не для того, щоб урятувати геїв і темношкірих. Їхні ряди вишикувалися для битви з тією ж зіпсованою політикою ідентичності, яка зараз зводить білі раси до одного монструозного стереотипу.

Їхня карикатура, мабуть, найгірша з усіх.

Замість того щоб бути сіллю землі, машиністами і столярами, сучасна політика штовхає їх об’єднуватися під одним прапором, ніби марші нацистсько-НАСКАРських[118] штурмовиків[119].

Геїв звели до двовимірних особистостей, до гіперсексуальної поведінки, і ця поведінка знищила їхню чисельність. Темношкірим сказали, що вони безсилі, якщо не стануть бандитами, тож усе, що можна було сприйняти за неповагу, призводило до того, що вони масово вбивали одне одного.

— Білих чоловіків, — пообіцяв Довсон, — не присилують до прийняття схожого психологічного образу.

Навпаки, заходи, яких вони вживають, заходи всіх родів, знищать ідеологічне рабство сучасної політики і замінять його на світ, де випробувані герої вирішуватимуть, яким курсом іти.

У паволоці диму від м’яса на грилі чоловіки молилися, щоб стати вартими міріад істот, які померли, даючи їм життя. Вони здавалися своїй долі й просили снаги, щоб виконати свою роботу.

Просячи сили у праотців, вони зверталися до своїх синів, які ще народяться, і переконували дати їм міць.

Пізніше того ж вечора сенатор Голбрук Деніелс відпустив звичний контингент охоронців і пробігся сам уздовж Національної алеї. Приваблива фізична форма наповнювала сенатора прихованою гордістю за себе. Робота в кабінеті за столом і легкі фізичні тренування зробили з нього жвавий зразок маскулінності, й він міркував про свій привілейований статус серед еліти Вашингтона. Він запросто доживе до ста років.

Чудова це справа — бути сенатором Сполучених Штатів. Завтрашній день обіцяє йому безкоштовну стрижку в сенаторській перукарні, а за нею чималий чек за другий сніданок, який він зможе проігнорувати в будь-якому з найкращих міських кафе. Безкінечний потік наївних служок Конгресу, які очікували стати інтернами, тоді як привабливих молодих інтернів урочисто відправляли для його сексуального вдоволення. І — головне, не забути — попереду ще одноголосне проголошення війни.

Два мільйони надлишкових чоловіків, непримітних молодих чоловіків, завтра він повинен буде вирішити їхню долю одним розчерком пера. Це все — робота на один день.

Важка робота, хихотнув він сам до себе, але хтось же мусить її робити!

Коли він біг крізь темряву, подих ночі приніс аромат свинини з барбекю. Жовтогаряче полум’я мерехтіло з рядів грилів. Коли сенатор пробігав повз, похмура компанія чоловіків робочого