Станіслав Лем - Непереможний, Станіслав Лем

наукові пристрасті, але іншого виходу нема. Через півгодини в головній бібліотеці, докторе Ляуда...

— Хай мене переконають, що я помиляюсь, і тоді на борту з’явиться навсправжки задоволена людина... — сказав спокійно доктор і вийшов з каюти так само тихо, як увійшов.

Горпах випростався, підійшов до настінного інформатора й, натиснувши кнопку внутрішнього зв’язку, викликав по черзі всіх учених.

Як виявилося, більшість фахівців плекали подібні припущення, що й Ляуда; він лише був першим, хто сформулював їх так категорично. Суперечки розгорілися лише з приводу психічності чи апсихічності «хмари». Кібернетики схилялися радше до того, щоб визнати її мислячою системою, наділеною здатністю стратегічних дій. Ляуду гостро критикували; Горпах усвідомлював, що гарячковість цих нападів спровокувала не стільки гіпотеза доктора, скільки те, що він, не обговоривши її з колегами, звернувся відразу до нього. Попри тісноту стосунків, які пов’язували їх з командою, вчені, однак, становили на борту мовби «державу в державі» й дотримувалися певного неписаного кодексу поведінки.

Головний Кібернетик, Кронотос, запитав, яким чином, на думку Ляуди, «хмара», не маючи інтелекту, навчилася атакувати людей.

— Та це ж просто, — заперечив біолог. — Вона не робила нічого іншого протягом мільйонів років. Я маю на увазі перших жителів Реґіс. Це були тварини, які мали центральну нервову систему. Вони навчилися атакувати їх так само, як земна комаха атакує жертву. Вони роблять це з аналогічною точністю, як оса вміє вприснути свою отруту в коника чи жука. Це не інтелект, це інстинкт...

— А звідки вони знали, як атакувати літаки, котрі їм досі не траплялися?..

— Цього ми не можемо знати, колего. Вони воювали, як я вже казав, на два фронти. Із жителями Реґіс — живими — і також з мертвими, тобто з іншими автоматами. Ті автомати, зрозуміло, мусили використовувати різні види енергії для захисту й атаки...

— Але якщо серед них не було літальних...

— Я здогадуюся, що має на увазі доктор, — зауважив заступник ГК, Саураган. — Ті великі автомати, макроавтомати, зв’язувалися між собою задля кооперації, і найпростіше знищити їх — це ізолювати, розділити, тому найкращим способом стало блокування зв’язку...

— Ідеться не про те, чи можна з’ясувати окремі форми поведінки «хмари», не вдаючись до гіпотези про інтелект, — заперечив Кронотос, — оскільки для нас не діє бритва Окхема. Не наша справа, принаймні тепер, висувати гіпотезу, яка найчіткіше пояснить усе. Потрібна така гіпотеза, яка уможливить найбезпечнішу діяльність. Тому найдоцільніше визнати, що «хмара» може мати інтелект. Отож, готуючись до гіршого, діятимемо обережніше. Натомість якби ми, вслід за Ляудою, визнали, що хмара не має інтелекту, а насправді вона його мала б, то за таку помилку могли б заплатити страшну ціну... Кажу це не як теоретик, а передусім як стратег.

— Не знаю, кого ти хочеш перемогти — хмару чи мене, — спокійно відрізав Ляуда. — Я не висловлююся проти обережності, але хмара не має інтелекту іншого типу, ніж його має комаха, точніше, не так окрема комаха, як, скажімо, мурашник. Адже якби було інакше, ми б уже не жили.

— Доведи це.

— Ми не були для неї першим супротивником типу homo, оскільки вона вже мала з ним справу: нагадую, що перед нами тут був «Кондор». Отож, аби проникнути в глибину силового поля, цим мікроскопічним «мушкам» досить було залізти в пісок. Поле доходить лише до його поверхні. Вони знали силові поля «Кондора», отож могли навчитися атакувати таким чином. У той же час нічого такого вони не зробили. Тому-то — «хмара» є або дурнем, або діє інстинктивно...

Кронотос не хотів здаватися, але тут втрутився Горпах, пропонуючи відкласти подальшу частину дискусії. Він просив подати конкретні пропозиції, які б випливали з того, що встановлено з великою долею ймовірності. Ниґрен спитав, чи не можна було б екранувати людей, одягаючи їм металеві шоломи, які унеможливлюють дію магнітного поля. Фізики, однак, дійшли висновку, що це не дасть результату, бо дуже сильне поле утворить у металі силові завихрення, котрі розігріють шолом до високої температури. Коли почне пригрівати, не буде іншої ради, як зірвати його з голови, наражаючись на відомі наслідки.

Була вже ніч. Горпах в одному кутку зали розмовляв з Ляудою та лікарями; окремо зібралися кібернетики.

— Дуже дивно, що істоти з вищим інтелектом, ті макроавтомати, не перемогли, — сказав хтось. — Це був би виняток, що підтверджує правило: еволюція рухається в напрямку ускладнення, вдосконалення гомеостазу... Питання інформації, її використання...

— Ті автомати не мали шансу саме через те, що були вже від початку надто високорозвиненими й складними, — заперечив Саураган. — Такими їх зробили конструктори для полегшення співпраці з мислячими істотами, а коли ліряни зникли, вони залишилися мовби каліками, позбавленими командування. Натомість ті форми, з яких виникли нинішні «мушки» (я зовсім не стверджую, що вони існували вже тоді, навіть уважаю це винятком, вони, очевидно, виникли значно пізніше), ті форми були порівняно примітивні і тому мали перед собою багато шляхів розвитку.

— Може, був навіть вищий чинник, — докинув доктор Сакс, підійшовши до них. — Ми маємо справу з механізмами, а механізми ніколи не виявляють таких саморемонтних тенденцій, як живі тварини, жива тканина, котра сама відновлюється після скалічення. Макроавтомат, навіть якби міг відремонтувати інших, потребує для цього інструментів, цілого машинного парку. Отож вистачило відрізати їх від таких інструментів, щоб осліпити. Тоді вони стали жертвою, майже безборонною, для літаючих створінь, ушкодити які було значно складніше...

— Це надзвичайно цікаво, — раптом сказав Саураган. — Виходить, що автомати слід будувати цілком інакше, ніж робимо це ми. Аби вони були справді універсальними, слід брати за основу малі елементарні цеглинки, псевдоклітини, які можуть взаємозамінюватися.

— Не таке вже це й нове, — усміхнувся Сакс, — адже еволюція живих форм відбувається таким чином, і невипадково... Тому й те, що «хмара» складається з таких замінюваних елементів, напевно, не є випадковим... Це справа матеріалу: пошкоджений макроавтомат вимагає частин, витворити які може лише високорозвинена промисловість. Натомість конструкцію, складену з кількох кристаликів чи термісторів або інших простих ланок, можна й знищити, але це не завдасть відчутної шкоди, бо її негайно замінить один з мільярда подібних.

Зрозумівши, що тут небагато дочекається, Горпах покинув зібраних, які, мабуть і не зауважили цього, захопившись дискусією. Він пішов до рубки, щоб сповістити групу Рогана про гіпотезу «мертвої еволюції». Уже стемніло, коли «Непереможний» установив зв’язок із суперкоптером, що був у кратері. До мікрофона підійшов Ґаарб.

—