Вадим Денисенко - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко

ворогів і керують ними з-за океану. Знайти цей об’єкт виявилося просто — це були євреї. Євреї ідеально надавалися для такої мети: кожен бачив єврея, кожен міг мати об’єкт своєї ненависті поруч біля себе, та й старі російські традиції антисемітизму ще не забулися. Сталін і покірний йому апарат партії й держави з другої половини 40-х років навмисно розпалювали антисемітизм (боротьба з космополітизмом, арешти й розстріли єврейських діячів культури, розстріл учасників групи «шкідників» на ЗІСі і т. д.).

Антисемітська кампанія, яка наростала аж до самої смерті Сталіна, була не просто ще одним епізодом у сталінській політиці репресування неугодних йому народів — це був засіб на шляху до далекосяжної мети. Новим важливим етапом на цьому шляху стала «справа лікарів». Наприкінці 1952 року заарештували групу професорів, видатних медиків. Усі вони, крім одного-двох, були євреї. Їм інкримінували, нібито вони за завданням американської єврейської шпигунської організації «Джойнт» під виглядом лікування намагалися умертвити керівників партії і держави. З моменту появи першого повідомлення про «справу лікарів» мені стало ясно, що це фальшивка, сфабрикована за вказівкою Сталіна, і що це початок нової кампанії. На жаль, те, що «справу лікарів» сфабриковано від початку й до кінця, розуміли тоді далеко не всі, навіть серед інтелігенції. «Справа лікарів» задумувалася з далеким прицілом: треба було показати, що люди найшляхетнішої професії — лікарі — у євреїв убивці. І це не зводилося до двох десятків арештованих і запроторених у в’язницю видатних лікарів: по всій країні поширилися чутки, що всі лікарі-­євреї — вороги народу і злочинці. Я сам не раз чув на вулиці, у крамницях тощо вислови на зразок «У нас у поліклініці лікар — єврей. Я не піду до нього: він мене отруїть», або «Такий-то помер у лікарні — його вбив лікар-­єврей». І ця ненависть потім поширювалася вже не тільки на лікарів.

На його думку, «дальший сценарій передбачався такий. Ареш­тованих у “справі лікарів” збиралися публічно стратити. Одночасно мали початися “стихійні” виступи народу проти євреїв. І тоді група видатних представників цього народу мала звернутися з листом до Сталіна й радянського уряду, у якому визнавалася б колективна відповідальність євреїв як нації за те, що у їхньому середовищі виросли такі виродки, і говорилося б про справедливий гнів народу. Водночас автори листа просили б для захисту євреїв від народного гніву переселити їх у райони Далекого Сходу». Такий лист, за даними Іоффе, вже існував — його нібито написав історик, академік АН СРСР Ісак Мінц, і дехто його навіть підписав.

«Відповідні табори або було вже підготовлено, або вони будувалися. Згідно з планом, на шляху проходження ешелонів відбувалися б стихійні виступи мас. Легко передбачити категоричну реакцію Америки, яка, звичайно, стала б на захист євреїв. Західна Європа Америку підтримала б. І тоді, за задумом Сталіна, можна було б перемкнути лють народу з ворога внутрішнього на зовнішнього»160, — пише Іоффе.

Ця історія цікава не лише як ілюстрація того, що навіть Сталін потребував суспільних договорів — вона наводить на роздуми про сьогодення. Можна провести три паралелі між останніми планами Сталіна, яким не судилося здійснитися, та гіпотетичними останніми планами Путіна, які наразі мають чимало шансів на здійснення.

По-перше, останні, завершальні плани диктатора, сповненого відчуттям безмежної влади, не можуть бути дрібними і локальними — вони неодмінно грандіозні і глобальні. Тому готуватися до путінської агресії варто не одній лише Україні.

По-друге, передумова цих планів — наявність підготовленої до заклання жертви — «внутрішнього ворога». У Сталіна це були євреї. Путін може відвести цю роль російським некомерційним організаціям, які отримали статус «іноземних агентів» (за законом 2012 року), російським партнерам і співробітникам міжнародних та іноземних некомерційних організацій, визнаних у Росії «небажаними» (за законом 2015 року). Євреям теж може перепасти: хіба ж просто так Путін зберіг на Далекому Сході РФ Єврейську автономну область?

По-третє, ці плани передбачають укладення суспільного договору про те, що «внутрішній ворог», якого виявила і на якого вказала влада, суспільство визнає і сприймає як «ворога народу». У Сталіна цій меті слугувала антисемітська кампанія, її стрімкий розвиток обірвала смерть вождя. У Путіна цій меті слугує кампанія проти некомерційних організацій, особливо правозахисних, яка теж стрімко наростає.

Новий поштовх останній має дати трансформація влади, яка почалася в січні 2020-го. Путін у своєму посланні Федеральним Зборам РФ 15 січня заявив: «Настав час внести до Основного закону країни певні зміни, які прямо гарантують пріоритет Конституції Росії в нашому правовому просторі». За його словами, це означає, що «вимоги міжнародного законодавства і договорів, а також рішення міжнародних органів можуть діяти на території Росії тільки в тій частині, у якій вони […] не суперечать нашій Конституції»161. Для цього треба змінити статтю 15 Конституції РФ, де, зокрема, записано: «Якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлено інші правила, ніж передбачено законом, то застосовуються правила міжнародного договору»162.

Головна мета пропозиції Путіна полягає не в тому, щоб зняти з Росії відповідальність за порушення нею міжнародного права. Насправді Росія і без цього спокійно нехтує своїми міжнародними зобов’язаннями, не виконує рішення міжнародних судів тощо. Конституційний суд РФ ще 14 липня 2015 року постановив: «Якщо Конституційний суд Російської Федерації дійде висновку, що постанову Європейського суду з прав людини, позаяк вона ґрунтується на Конвенції про захист прав людини й основних свобод у тлумаченні, яке суперечить Конституції Російської Федерації, не може бути виконано, така постанова в цій частині не підлягає виконанню»163. Отож пріоритет міжнародного права, хоч його й записано в Конституції РФ, насправді не абсолютний, радше ефемерний.

Головна мета пропозиції Путіна — щоб усі ті російські правозахисники, які апелюють до міжнародного права, автоматично перетворилися на правопорушників. Тоді можна буде застосувати до них репресії й інспірувати народну підтримку цієї кампанії. Тобто буде укладено суспільний договір про те, що правозахисники, які нагадують про міжнародні зобов’язання РФ,— «вороги народу».

На захист цих правозахисників автоматично виступить Захід. Якщо репресії проти правозахисників будуть серйозними, можна очікувати, що США і ЄС оголосять санкції проти РФ, а це дозволить, кажучи словами Іоффе, «перемкнути лють народу з ворога внутрішнього на зовнішнього». І тоді з’явиться новий суспільний договір — про необхідність покарати Європу й Америку.

Це, звичайно, лише одне з припущень, але те, що Путін спробує витратити свої останні роки на створення суспільного договору, який дозволить росіянам підтримати новий переділ світу, навіть ціною грандіозної війни, сумнівів не викликає.

124 http://forpost.lviv.ua/txt/suspilstvo/1719-charivnyky-­smarahdovoho-mista-khto-dav-lvivianam-vodu

125 https://dt.ua/POLITICS/merski_vibori_u_lvovi_viprobuvannya_vognem_kritiki,_vodoyu_z_krana_i_naftotrubami.html

126 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996_037

127 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/317–15

128 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/236–15

129 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/681–2009-%D 1 %80

130 https://www.unian.ua/society/307511-timoshenko-­problemi-vodopostachannya-­mojna-virishiti-za-2–3-roki.html

131 https://www.parlament.hu/kepviselo/elet/o320.htm

132 https://valtor.valasztas.hu/valtort/jsp/ma1.jsp? EA=3

133 https://valtor.valasztas.hu/valtort/jsp/ma1.jsp? EA=8

134 https://static.valasztas.hu/ujweb/index.htm

135 https://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2019/02/weodata/index.aspx

136 https://static.valasztas.hu/parval2002/so02/ered_ind_en.htm

137 https://static.valasztas.hu/parval2006/en/08/8_0.html

138 https://web.archive.org/web/20080609023904/http://www.hirszerzo.hu/cikk.sokaknak_fog_fajni_orban_viktor_2_ev_kokemeny_megszoritasra_keszul.67072.html

139 https://static.valasztas.hu/nepszav08/en/08/8_0.html

140 Див.: Rajcsányi, Gellért. Viktor Orbán’s Hungary: Orbanist Politics and Philosophy from a Historical Perspective // Political Change, Panorama: Insights into Asian and European Affairs / Eds. Christian