Шаграй Наталія - Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія

Він ще раз обвів поглядом могилу. Й важко ступаючи почовгав до машини. Зітхнула. Я й сама нічого не розуміла. Те, що я не могла нічого побачити на світлині, дещо дратувало, але я зводила це до того, що можливо я щось не те роблю. Але я чітко бачила іншого хлопця в могилі. І так само я знала, що це не Комарницький. Та краще я б в цьому житті знала куди свого записничка поклала…

Зорян дістав з машину пляшку з водою й зробив кілька великих ковтків. Потримав цю пляшку біля свого лоба, потім ще зробив кілька ковтків. Зрештою витер рукою губи й поглянув на мене.

- Несподіваний поворот, я б сказав.

- Чого Комарницького поховали в Тетієві? – запитала я.

- Поряд з його матір’ю. 

- А! То матір Комарницьких померла від онкології. І померла вона, - я на мить пригадала свої відчуття, - коли їм було десь по десять років.

- Така якась незатишна історія, - теленькнув він. – Готова? Поїхали далі?

- Куди ми поїдемо? – уточнила я.

- В ліси чарівної Житомирщини.

- А що там мав робити мажористий хлопчик? – поцікавилася я, коли ми рвучко рушили з місця.

- Їхав у Львів. По дорозі зник. Через кілька днів знайшли тіло в лісі. Провели ідентифікацію, встановили, що це Єлисей Комарницький. Пишні похорони. Невтішні родичі…

- Тебе Еміль найняв? – спинила я той політ асоціативного мислення.  

Зорян кинув не мене обережний погляд. Його вагання розкривалися терпкою обачністю, яка повільно перетікала в роздуми, що струмували несподіваними висновками.

- Так. Він хоче знайти винних у смерті брата, - смикнувся куточок його губ.

- І що справи у розслідуванні так погано йдуть, що ви вирішили відповіді у тонкому світі шукати? – поцікавилася я, масажуючи собі лоба.

Я не вирубилася, як після паразитулі, це плюс, але в голові проходив латиноамериканський карнавал, що було явним мінусом.

- Емм, щось таке, - легко повів він плечима.

- Чому?

- Не всі злочини іноді вдається розкрити.

- Угу! Доля так веде. А що конкретно заважає?

Він коротко і легко розсміявся.

- А ти, як та п’явка, поки істину не відкриєш не відстанеш, - фиркнув він. - Можливо на заваді стояло чиєсь небажання розкриття, або недосвідченість працівників органів, або чийсь надто добрий задум.

- Заїдь на заправку, - провела я поглядом знак, який вказував, що така має бути близько. 

Завернув без питань. І підхопивши свій наплічний я натягнула маску на обличчя й подибала до яскравого приміщення. Двері зі знайомою табличною я майже відразу знайшла. Порилася в наплічнику й дістала звідти свою аптечку. Майже з професійною вправністю наповнила шприц, розслабила тіло і поставила укол. Відчуття все одно були неприємні. Ненавиджу уколи, але іноді без них ніяк. Ретельно вимила руки, позаглядала на себе в дзеркало. Фізіономія щастям не радувала, але нічого, зараз попустить біль й можна буде жити далі.

   Зорян теж час даремно не гаяв, заправив машину й пакетом продуктів вийшов з дверей. Обвела його поглядом. Він насторожено глянув у відповідь й розтягнув губи у посмішці щось проторохтів та сів у машину. Взяла шоколадку й потопала слідом.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно