Мария Михайловна Романовская - Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская

Мак прокинувся другого дня в поганому настрої. Присмак чогось неприємного ще в ліжку прогнав його міцний вранішній сон. Мак пригадав одразу, в чому справа: дощ не відбувся і потім… потім літала Дженні.

Мак не любив незрозумілих речей; кожну незрозумілу річ треба завжди розшифрувати, інакше не може бути. А в даному разі прозора літаюча черепаха розшифруванню не піддавалась.

До того ж татко запідозрив, що в нього «нерви», і це було просто-таки образливо, адже Мак прекрасно пам'ятав, як черепаха знялася в повітря. Невже це було тільки його фантазією?..

Незадоволений собою і своєю головою, що боліла після безсонної ночі, Мак постукав до Раї. Рая робила ранкову гімнастику.

— Лікую нерви, — похмуро заявила вона Макові і, раптом жартівливо схопивши Муху, поставила її на задні лапки.

— Стій, Мухо, стій, тобі теж треба займатися фізкультурою. У тебе ж неврастенія, навіть психостенія. Ти ж гавкала на порожнє місце!..

Мак засміявся; а все ж таки як дивно: він пригадав вчорашню поведінку Мухи в електричці.

— Муха ніколи не гавкає даремно, — зауважив він, — а що це все значить, я, чесне піонерське, няк не доберу!

Рая знизала плечима.

— Кожне явище має свою причину, — сказала вона. — Але цього разу Борис Олександрович помиляється, нарікаючи на наші нерви. Тут щось інше. Та сьогодні мені не хочеться з ним сперечатись, бо в пас дуже напружене становище. Знаєш, чому не було дощу?..

— А чому?

— Татко твій літав уночі до стабілізуючої станції, і там підтвердились його міркування. Познайомившись з даними стабілізуючої станції про надіслані хмари, він протиставив їх даним професорової розвідки і переконався, що наш дід-буркотун дав зовсім неправильне зведення.

— Ой! — аж закричав Мак. — Та як же він смів!

— Ну, зрозуміло, що він зробив це ненавмисне, — заперечила Рая. — Просто не засвоїв нашої складної апаратури. Він старенький, хворий, і це йому не під силу. От, наприклад, у деяких найтонших приладах була сила маленьких павучків. А старий цього не добачив…

— Це я бачив! — сказав Мак. — Татко мені показував.

— Одне слово, наплутав нам Ролінський. Навіть знак заряду хмар ми дали здебільшого не той. Ну, хмари стабілізувалися та й пішли собі геть.

— Як же буде далі?.. Адже це знов настане смуга тиші, хмар нам не зможуть переслати.

— Сьогодні ми зробимо штучні хмари і поки що осадимо частину тієї вологи, що є в повітрі. Це, головне, заховає на день землю від пекучого сонця, а потім дасть непоганий дощик!

— Дощик!.. Дощик!.. — зрадів Мак, як маленький, і, схопивши на оберемок Муху, побіг швидше з кімнати. Він вирішив зараз же збігати до Галинки і сповістити їй радісну новину.

Йому й досі було неприємно, коли він пригадував вчорашній вечір. Зморені спекою лапи і напружене чекання дощу. І допитливі очі всіх — діда, дітей, Галинки — звернені до нього. А дощу все не було!.. І йому довелось так червоніти, ніби він не склав важливого іспиту!

Мак швидко напився в Катрусі чаю і побіг до татка, але в коридорі налетів на Гапдіна.

— А, — сказав весело Гандін, — як поживає твоя літаюча Дженні? Чи не продірявила попа стелі, спускаючись додому в своє гніздечко?..

— Ви жартуєте, — сказав Мак, — а от Дженні так і немає.

— Ну, значить, Катруся зробила з неї черепаховий суп! — дражнив його Гандін.

Жарти Гандіна розсердили Мака. Якби він міг знайти Дженні, він би довів, що з нею трапилось справді щось чудне! Мак нетерпляче знову взявся за розшуки. Але обшукавши разом з Мухою весь корабель, він так і не знайшов черепахи. Щоправда, Муха при згадці імені Дженні вперто гавкала на професорів кабінет, але ж важко було припустити, щоб Ролінський міг забрати до себе цього, як він казав, непристойного звіра.

Черепаха зникла, зникла безслідно!.. Просто незручно перед Галинкою, що він не зберіг її подарунка. Треба було обов'язково чимось загладити свою вину.

Він випрохав у татка дозвіл і випурхнув на «Голубі» в повітря в напрямі до «Півдня». У кабіні стояв його подарунок для Галинки. Це був телевізор — маленька, але надзвичайно удосконалена установка. Її Мак сам зробив, взявши за зразок прилад, нещодавно привезений татком з Москви.

За кілька хвилин Мак пролетів над парком. Татко недаремно дав йому право на самостійний виліт — «Голуб» був слухняний, як найсмирніший коник. Мак спустився на майданчику Дитини, і його відразу ж оточила юрба зацікавлених дітей.

Вони оглянули з усіх боків літак і кострубатого хлопчика в чудному шоломі і, певно, догадались, звідки він.

— Добридень, — трошки ніяково сказав Мак. — Мені треба Галинку, внучку діда Заливничого.

Але прийом був зовсім непривітний. Ніхто не кинувся відшукувати Галинку, настала якась неприємна пауза.

Нарешті маленький Ілько виступив наперед і заявив, що Галинка кінчає снідати і зараз прибіжить.

Та довгий, найстарший із гурту дітей Толя обірвав малого досить сердито і звернувся до Мака.

— Ви з «хмарного» дирижабля? Та це ж просто безсовісно обіцяні дощ і не зробити!

Тоді всі загомоніли, і докори посипались на Мака з усіх боків. Вони так чекали дощу! Все село, не тільки вони з дідом, видивились очі, виглядаючи дощу. А дощ знову одурив усіх! Зовсім негарно так робити. Маленька Галинка навіть схлипнула. Правду кажучи, ця Галинка взагалі плакса, але тут справді можна було заплакати.

Дуже