Вільям - Ромео і Джульєтта, Вільям

style="">Простіть мені за звістку нещасливу,

Я виконав, синьйоре, ваш наказ.

 

Ромео

То он як!.. Зорі, кидаю вам виклик!..

Ти знаєш, де живу я. Принеси

Мерщій мені паперу та чорнила

І коней роздобудь: вночі я їду.

 

Балтазар

Благаю вас, синьйоре, заспокойтесь!

У вас палають очі, й ви бліді,-

Віщує це нещастя...

 

Ромео

О, мовчи!

Це так тобі здалось. Облиш мене,

Зроби все так, як я тобі сказав.

То від ченця листів мені немає?

 

Балтазар

Немає, мій синьйоре.

 

Ромео

Все одно.

Іди мерщій! Найми скоріше коней.

Я зараз теж прийду. Не забарюсь.

 

Балтазар виходить.

 

З тобою ляжу нині я вночі,

Моя Джульєтто! Засіб лиш знайти...

Яке ж ти винахідливе, нещастя,-

Порадником стає в одчаї зло!

Аптекаря згадав я. Тут живе він

Десь поблизу. Його недавно бачив;

Обірваний, з нахмуреним чолом,

Він трави лікарські все розбирав.

Такий худий, такий голодний!.. Мабуть,

Жорстокі злидні бідного зсушили.

В його халупі висить черепаха,

І алігатор напханий, і шкури

Потворних риб. 60 А на полицях в ряд

Порожніх скриньок в нього склад нужденний,

Горшки зелені з глини й пляшечки,

Насіння плісняве, мотузок рештки,

Сухі троянди - весь убогий скарб,

Весь жалюгідний мотлох напоказ.

Помітивши ті злидні, я подумав:

Коли б отрути хто здобуть хотів,

Хоч в Мантуї за це й карають смертю,

То тут живе такий шахрай злиденний,

Що не злякається її продати.

Ця думка попередила біду!

Так, цей злидар продасть мені отруту...

Пригадую, його халупа тут.

Таж нині свято,- замкнено крамницю.

Агей, аптекарю!

 

Входить аптекар.

 

Аптекар

Чого вам треба?

 

Ромео

А йди сюди. Ти бідний, бачу я.

Бери! Ось маєш, сорок тут дукатів.

За них отрути дай мені такої,

Щоб враз вона по жилах потекла!

І той, хто жить стомився, мертвий впав,

І дух його вмить вирвався з грудей

Так люто і так швидко, наче порох,

Що рветься з жерла грізної гармати.

 

Аптекар

Я маю зілля згубного чимало,

Та Мантуї закон кара на смерть

Усякого, хто продає трутизну.

 

Ромео

Таж змучений ти злиднями украй,

Однак боїшся вмерти? Бачу я,

Що з голоду запали в тебе щоки,

Нудьга й скорбота дивляться з очей,

Тобі зневага й злидні горблять спину.

Цей світ - не друг тобі, не друг - закон.

Цей світ такого не створив закону,

Щоб допоміг тобі розбагатіти;

Тож злидні кинь, поруш закон, бери!

 

Аптекар

Погоджуються злидні, а не я.

 

Ромео

І не тобі плачу я, але злидням.

 

Аптекар

Цей порошок змішайте з рідиною

І випийте; хай буде сил у вас

На двадцятьох,- сконаєте за мить.

 

Ромео

Ось золото твоє. Страшна отрута

Душі на втіху; в цім мерзеннім світі

Воно убивств жорстоких більше чинить,

Ніж ця нікчемна бовтанка твоя,

Яку ти так боїшся продавати.

Не ти, а я тобі продав отруту!

Купи собі харчів і відгодуйся!

Тебе ж, мій порятунку чарівний,

В склеп до Джульєтти я візьму з собою

І там лиш скористаюся тобою!

 

Виходять.

 

СЦЕНА 2

 

 

Верона. Келія брата Лоренцо.

Входить брат Джованні.

 

Брат Джованні

О францисканцю! Любий брате мій!

 

Входить брат Лоренцо.

 

Брат Лоренцо

Це брат Джованні? Ти вже повернувся

Із Мантуї? Вітаю! Як Ромео?

Що він сказав? Чи він до мене пише?

Давай мерщій листа.

 

Брат Джованні

З собою в путь

Хотів я взяти одного ченця

Із францисканців, тільки ж не застав;

Відвідував він тут у місті хворих.

Коли ж знайшов його, то нас обох

Не випустила варта з карантину,-

Замкнула двері і печать наклала,

Підозріваючи, що ми були

В такому домі, де чума лютує.

То я й не міг до Мантуї добитись.

 

Брат Лоренцо

А хто ж одвіз мого листа Ромео?

 

Брат Джованні

Листа послать не зміг я. Ось цей лист.

Я навіть посланця не зміг знайти

Для того, щоб тобі назад вернути,

Так налякала всіх зараза люта.

 

Брат Лоренцо

Фатальний збіг! Я братством присягаюсь,

Той лист - то не дрібничка: зміст його

Аж надто був важливий, і затримка

Загрожує великою бідою.

Іди ж, мій брате, роздобудь мені

Залізний лом і принеси його

Скоріш до келії.

 

Брат Джованні

Я зараз, брате.

(Виходить)

 

Брат Лоренцо

Тепер я мушу сам іти у склеп.

За три години має встать Джульєтта;

Вона мені ніколи не пробачить,

Що я не встиг Ромео сповістити.

Та знову в Мантую я напишу;

Її ж у келії переховаю,

Аж доки сам Ромео не прибуде.

О бідний труп живий в притулку мертвих!

(Виходить)

 

СЦЕНА З

 

 

Кладовище. Склеп родини Капулетті.

Входять Паріс та його паж, який несе квіти і смолоскип.

 

Паріс

Дай, хлопче, смолоскип і відійди.

Ні, погаси. Нехай мене не бачать.

Ляж там під тисами і, чуйним вухом

Припавши до землі, уважно слухай.

На кладовищі чутно кожний крок,

Земля-бо тут всередині порожня,

Покопана могилами й хистка,

Ледь ступить хто - відразу відгукнеться.

Як щось